Законодавство: Пред’явлений розрахунок

Чи стануть законодавчі зміни, що вступили в силу з 2013 року, якісним реформуванням системи оподаткування

Початок 2013 року ознаменувався набуттям чинності низкою законів, що меншою або більшою мірою змінюють правове регулювання деяких основоположних приватно- та публічно-правових інститутів: громадських об’єднань, виконавчого провадження, земельного кадастру, банкрутства, зайнятості населення, нотаріату тощо.

Окремо серед вищезазначених законодавчих нововведень, безсумнівно, стоять численні зміни податкового законодавства.

Податок на прибуток

З 1 січня 2013 року до Податкового кодексу (ПК) України внесені зміни, що кардинально змінюють методику адміністрування податку на прибуток.

По-перше, зменшується відсоткова ставка податку на прибуток. Вона, за деякими винятками, становитиме 19 % (у 2013 році передбачені пільги для IT-галузі та 0 % ставка податку для інвестиційних проектів у пріоритетних галузях економіки).

По-друге, передбачено, що платники податку на прибуток, обсяг доходу яких за попередній звітний рік перевищує 10 мільйонів гривень, щомісяця зобов’язані платити авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі 1/12 суми податку, нарахованої до сплати за попередній рік. Декларація з податку на прибуток подаватиметься до податкових органів раз на рік.

Таке нововведення зі сплати авансових внесків не стосується новостворених підприємств, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ і організацій, а також підприємств, доходи яких за останній рік не перевищують 10 мільйонів гривень. Платники податків, які за підсумками 2012 року не отримали прибутку або були збитковими, не нараховували податкових зобов’язань та не мали базового показника для визначення авансових внесків у 2013 році, а за підсумками першого кварталу отримають прибуток, повинні будуть подати податкову декларацію за перше півріччя, третій квартал 2013 року і за цілий 2013 рік для нарахування та сплати податкових зобов’язань.

Починаючи з 1 січня 2013 року, платники з доходом понад 10 мільйонів гривень повинні будуть сплачувати авансові внески з податку на прибуток у січні та лютому 2013 року протягом двадцяти календарних днів, що слідують після останнього календарного дня звітного (податкового) місяця. Такі авансові внески розраховуються у розмірі 1/9 податку на прибуток, нарахованого у податковій звітності за дев’ять місяців 2012 року.

Разом із річною податковою дек­ларацією платники податків повинні будуть подавати розрахунок щомі­сячних авансових внесків, які мають виплачуватися в наступні дванадцять місяців. Сума авансових внесків, визначена у такому розрахунку, вважатиметься узгодженою сумою грошових зобов’язань.

Визначення звичайних цін

З нового року набула чинності стаття 39 ПК України, що встановлює методи визначення та порядок застосування звичайної ціни (пункт 1 розділу XIX ПК України).

До набуття чинності вищевказаною статтею інститут звичайної ціни на законодавчому рівні регулювався пунктом 14.1.71 ПК України: «звичайна ціна — ціна товарів (робіт, пос­луг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПК України. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін».

Крім того, податкові органи, визначаючи розмір звичайних цін на ті чи інші товари, роботи і послуги, часто застосовували положення листів Державного підприємства «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», водночас посилаючись на пункт 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» № 817/98 від 23 липня 1998 року, згідно з яким індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для їхнього застосування у податкових або митних цілях встановлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

І все ж, керуючись при визначенні звичайної ціни лише листами Держзовнішінформу, податкові органи не враховували інші об’єктивні фактори, які так чи інакше впливають на ціноутворення (наприклад, терміни виконання зобов’язань, наявність передплати, умови поставки, рівень попиту тощо). Крім того, адміністративні суди визначали, що, використовуючи з метою визначення звичайних цін довідки із статистичними даними про ціни на такі товари, податкові органи порушують положення чинного законодавства (наприклад, постанову ВАСУ від 7 вересня 2011 року в справі № К/9991/16121/11).

Починаючи з 1 січня 2013 року, звичайна ціна на товари (роботи, пос­луги) вважається договірною, якщо інше не встановлено ПК України і не доведено зворотне, в тому числі внаслідок неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3—39.4 ПК України.

Звичайна ціна застосовується у разі здійснення платником податків: бартерних операцій; операцій з пов’язаними особами; операцій з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності; в інших випадках, визначених ПК України.

Згідно з абзацом 1 пункту 39.15 ПК України, в разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менш ніж на 20 %, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов’язання, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Отже, суб’єкти господарювання при укладанні договорів на території України, у тому числі договорів, за якими відчужуються майнові права, можуть встановлювати ціну договору в бік збільшення або зменшення від звичайних цін менш ніж на 20 %.

Обов’язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби в порядку, встановленому законом, і передбачена абзацом 1 пункту 39.14 ПК України. Водночас відповідно до абзацу 2 пункту 39.14 ПК України, при проведенні перевірки платника податку орган державної податкової служби має право запросити, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу 1 цього пункту.

У випадку якщо платник податків розпочне процедуру оскарження податкового повідомлення-рішення, складеного за результатами такої перевірки або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, установлених ПК України, податкове повідомлення-рішення вважатиметься відкликаним. Керівник органу державної податкової служби, в свою чергу, зобов’язаний звернути­ся до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Згідно з пунктом 39.2 ПК України, визначення звичайної ціни у передбачених випадках здійснюється за одним із нижчезазначених методів.

У разі якщо продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана під час такого продажу (пункт 39.12 статті 39 ПК України).

Якщо товари ввезені у митному режимі імпорту або реімпорту, звичайною ціною продажу (поставки) таких товарів на митній території України вважатиметься ринкова ціна, але не нижча за митну вартість товарів, з якої були сплачені податки та збори під час їх митного оформлення (пункт 39.13 статті 39 ПК України).

Під час проведення аукціону (тендера) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (тендеру) (пункт 39.17 статті 39 ПК України).

Великі платники податків мають право звертатися до центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в сфері оподаткування, із заявою про укладення договору про ціноутворення для цілей оподаткування. Порядок укладення та виконання таких договорів встановлюється Кабінетом Міністрів України (пункт 39.16 статті 39 ПК України).

Згідно з пунктом 39.11 статті 39 ПК України, для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та пуб­лікацій, у тому числі електронних та інших банків даних, звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

На практиці застосування цієї статті ПК України може виникнути питання про черговість застосування методів визначення звичайних цін. Оскільки прямо це питання у Кодексі не прописано, для платника податків, природно, пріоритетним є тлумачення статті 39 ПК України таким чином, що метод визначення звичайної ціни визначається на власний розсуд. І все ж необхідно відзначити, що, крім набуття чинності з 1 січня 2013 року статті 39 ПК України, також набула чинності постанова Кабінету Міністрів України № 787 від 22 серпня 2012 року, яка затверджує порядок укладення та виконання договорів про ціноутворення для цілей оподаткування. Абзац 2 пункту 3 зазначеного положення передбачає, що звичайна ціна товарів (робіт, послуг) визначається шляхом застосування одного з методів, передбачених пунктом 39.2 ПК України у встановленій послідовності за умови, що кожний наступний метод застосовується лише в тому випадку, якщо така ціна не може бути визначена, застосовуючи попередній метод.

Швидше за все, крапки над «і» в цьому питанні розставить новостворене Міністерство доходів і зборів України. Тим часом платникам податків залишається сподіватися на те, що податкова політика держави розвиватиметься в бік лібералізації.

Оподаткування нерухомості

Згідно з абзацом 9 пункту 1 розділу XIX ПК України, з 1 січня 2013 року набуває чинності стаття 265 ПК України, яка регламентує порядок обчислення і сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (податок на нерухомість).

Об’єктами оподаткування ПК України визначає, з деякими винятками, всі об’єкти житлової нерухомості. Не є об’єктом оподаткування, для прикладу, один садовий або дачний будинок чи гуртожиток.

Головні критерії, що впливають на суму податку, яку необхідно сплатити, — площа житлової нерухомості і ставка податку. Не підлягають оподаткуванню квартири, площа яких становить 120 м2 або менше, і житлові будинки, площею 250 м2 або менше. У разі перевищення вищезазначених показників база оподаткування для квартири і для житлового будинку зменшується на 120 м2 і 250 м2 відповідно.

Ставки податку на нерухомість встановлюються сільською, селищною або міською радою в межах розмірів, зафіксованих Кодексом.

Так, рішенням Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» ­затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у м. Києві» (Положення).

Відповідно до статті 5 Положення, ставка оподаткування за 1 м2 житлової площі становить:

— для квартир, житлова площа яких не перевищує 240 м2, і житлових будинків, житлова площа яких не перевищує 500 м2, — 1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного (податкового) року;

— для квартир, житлова площа яких перевищує 240 м2, і житлових будинків, житлова площа яких перевищує 500 м2, — 2,7 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом станом на 1 січня звітного (податкового) року.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», мінімальна заробітна плата з 1 січня 2013 року становитиме 1 147 гривень.

Тож можемо встановити суму податку, яку необхідно буде сплатити власнику квартири, площа якої становить, наприклад, 190 м2. Для початку від площі квартири необхідно відняти 120 м2 (податкова пільга): 190 м2 – 120 м2 = 70 м2 (база оподаткування для квартири площею 190 м2). Потім обчислюємо ставку податку: 1 147 гривень (мінімальна заробітна плата станом на 1 січня 2013 року) / 100 х 1 = 11,47 гривні.

Таким чином, у 2013 році власнику квартири, площа якої складає 190 м2 (у разі якщо це єдина квартира такого власника), необхідно буде сплатити 70 х 11,47 гривні = 802,90 гривні податку на нерухомість. Позитивним моментом є те, що власникам — фізичним особам, на відміну від осіб юридичних, не доведеться самостійно обчислювати відповідну суму податку. Такий розрахунок здійснюватиметься органом ДПС за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості.

Податкове повідомлення-рішен­ня про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надси­латимуться органами ДПС платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року. Протягом 60 днів з моменту вручення податкове повідомлення-рішення має бути оплачено.

У цілому ж критично оцінити нас­лідки запровадження податку на нерухомість громадськість (у тому числі й юридична) зможе за результатами прийдешнього звітного року. Попередньо можна спрогнозувати, що ефект від використання відносно незначних сум надходжень до місцевих бюджетів не можна буде порівнювати з черговим бюрократичним тягарем, який ляже на плечі мешканців України.

Аналогічно результатам від впровадження податку на нерухомість на сьогодні складно передбачати і за­гальні перспективи від змін до ПК України, що набули чинності у 2013 році, оскільки вони відкриваються лише в процесі правозастосування. З упевненістю можна говорити лише про те, що платники податків так само залишатимуться в пошуках шляхів мінімізації податкового тягаря, а фіскальні органи — в пошуках додаткових джерел попов­нення держскарбниці. Саме на перетині зазначених шляхів і відбуватиметься формування податкового законо­давства зразка 2013 року.