Банківське право: Наглядовий прилад

Олена ЧЕПУР,
керуючий партнер Gryphon Investment Consulting Group, керівник практики корпоративного права, M&A, голова Комітету з банківського та фінансового права АПУ

Попри те, що корпоративне управління на фінансовому ринку стало більш регульованим, система державного контролю, в якій є два регулятори, потребує подальшого удосконалення

З метою посилення прозорості на фінансовому ринку, підвищення рівня захисту інтересів споживачів, а також сприяння інтеграції українського ринку фінансових послуг в європейський та світовий ринки, Законом № 3462 від 2 червня 2011 року було внесено зміни до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (Закон), які набули чинності 9 січня 2012 року, відповідно до яких на рівні фінансового законодавства вперше введено норму, що регулює корпоративне управління у фінансових установах.

Корпоративне управління — це ключовий елемент у діяльності будь-якого господарського товариства, адже за умови, коли система відносин, яка визначає правила та процедури прийняття рішень, здійснення контролю, а також розподіл прав і обов’язків між учасниками та органами товариства стосовно управління товариством, є ефективною, досягається ключова мета ведення бізнесу — економічна ефективність, підвищення вартості бізнесу.

Зважаючи на те, що цей Закон встановлює правові засади у сфері надання фінансових послуг, питання корпоративного управління у фінансових установах регулюються відповідно до законів з питань діяльності господарських товариств, але з урахуванням вимог Закону. При цьому регулятивні та наглядові функції щодо корпоративного управління у фінансових установах покладено на Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Варто зазначити, що норми цього Закону, які стосуються корпоративного управління у фінансових установах, поширюються винятково на фінансові установи, утворені у формі акціонерних товариств. А відповідно, контроль за принципами корпоративного управління в акціонерних товариствах та перевірка діяльності емітентів щодо стану корпоративного управління здійснюється Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Тож звітувати про корпоративне управління фінансові установи — акціонерні товариства повинні будуть як до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, так і до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

При цьому звіт про корпоративне управління подається, у тому числі, й акціонерам фінансової установи, органам державної статистики та державної податкової служби.

Основним документом, що регулює цю систему правовідносин, є звіт про корпоративне управління. Серед ключових моментів, які повинен містити звіт про корпоративне управління у фінансовій установі, треба виділити, по-перше, інформацію про дотримання принципів (кодексу) корпоративного управління, який, по суті, може укладатися на основі Принципів корпоративного управління, затверджених рішенням № 571 від 11 грудня 2003 року Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

По-друге, це розкриття інформації про власників істотної участі, в тому числі, осіб, які здійснюють контроль за фінансовою установою, та їх відповідність встановленим законодавством вимогам, про заходи впливу, застосовані протягом року органами державної влади до фінансової установи, в тому числі до членів її наглядової ради та виконавчого органу. А також про операції з пов’язаними особами, в тому числі в межах однієї промислово-фінансової групи чи іншого об’єднання.

По-третє, розкриттю підлягає інформація про склад наглядової ради та виконавчого органу фінансової установи, а також зміну їхніх складів протягом року, в тому числі інформація про розмір винагороди осіб, що є членами наглядової ради та виконавчого органу фінансової установи.

По-четверте, такий звіт має розкривати інформацію про факти відчуження протягом року активів в обсязі, що перевищує встановлений у статуті фінансової установи розмір, а також про результати їхньої оцінки.

По-п’яте, фінансові установи мають розкривати значні фактори ризику, що впливали на їхню діяльність протягом року, і наявність системи управління такими ризиками та її ключові характеристики, а також про результати функціонування системи внутрішнього аудиту (контролю).

По-шосте, треба зазначити, що підвищено стандарт і щодо системи внутрішнього та зовнішнього аудиту фінансових установ. Відтак, звітування про корпоративне управління передбачає розкриття інформації щодо результатів функціонування протягом року системи внутрішнього аудиту (контролю), а також дані про нематеріальні активи, основні фонди, капітальні та фінансові інвестиції, доходи та витрати, резерви та запаси, а також інші дані, зазначені в примітках до фінансової та консолідованої фінансової звітності відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

По-сьоме, у звіті про корпоративне управління значну увагу приділено питанням захисту прав споживачів фінансових послуг, зокрема наявності механізму розгляду скарг, стан розгляду фінансовою установою протягом року скарг стосовно надання фінансових послуг (характер, кількість скарг, що надійшли, та кількість задоволених скарг), а також наявність позовів до суду стосовно надання фінансових послуг фінустановою та результати їхнього розгляду.

Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи, які зобов’язані на вимогу клієнта надати інформацію про фінансові показники діяльності фінустанови та її економічний стан, які підлягають обов’язковому оприлюдненню, перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів, перелік послуг та їхню ціну/тарифи, а також кількість акцій фінустанови, які перебувають у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п’ять відсотків.

Крім того, фінустанова зобо­в’язана повідомити клієнту розмір своєї винагороди у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

Тож, як видно, введення корпоративного управління на фінансовому ринку передбачає як фінансову прозорість ведення бізнесу фінустановами, запровадження правил ефективного менеджменту, так і сприяє підвищенню довіри інвесторів та споживачів фінансових послуг, покращенню інвестиційного клімату в цілому.

Однак система контролю за корпоративним управління, в якій є два органи регулятори — Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, а відповідно і нормативно-правова база двох органів, у тому числі бачення цих органів та підходи до здійснення контролю, — є занадто складним навантаженням на бізнес. Адже, по суті, зміст контролю за корпоративним управлінням та принципи його здійснення є однаковими та могли б здійснюватися одним державним органом регулятором.

-->