Арбітраж: Режим очікування

Вітчизняна судова практика не дає однозначної відповіді щодо питання належного повідомлення сторін в арбітражному процесі

Статтею V(1)(b) Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень, також відомої як Нью-Йоркська конвенція, визначено, що у визнанні та виконанні іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони, проти якої воно спрямоване. Але лише у разі, якщо ця сторона надасть компетентній владі за місцем, де запитується визнання та виконання, докази того, що сторона, проти якої винесено рішення, не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд. Здавалося б, досить чітке і просте формулювання. Проте що саме вважається «належним повідомленням» сторони для цілей Конвенції, залишається питанням спірним.

Водночас неналежне повідом­лення сторони про призначення арбітра або про арбітражний розгляд залишається однією з основних підстав для відмови у визнанні та виконанні рішень міжнародних комерційних арбітражів в Україні.

Формальний підхід

Аналіз судової практики свідчить, що значна кількість таких справ зводиться до помилок, допущених сторонами при пересиланні поштової кореспонденції. Припускаємо, що певна частина справ також включає ті, в яких сторони умисно вдаються до процесуальних зловживань, спрямованих на позбавлення іншої сторони можливості представити свої аргументи в справі. Між тим в окремих випадках саме суди застосовують занадто формальний підхід до питання належного повідомлення в арбітражному процесі, результатом чого стає неможливість визнання та виконання в Україні іноземних арбіт­ражних рішень.

Пропонуємо лише декілька прик­ладів.

16 серпня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси розглянув справу № 1522/16182/12 і відмовив у задоволенні клопотання компанії Rangedale Limited про надання дозволу на примусове виконання рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у справі за позовом компанії Rangedale Limited до авіакомпанії «Південні авіалінії», яким авіакомпанію зобов’язано повернути позивачу повітряне судно та сплатити заборгованість за лізинговими договорами.

Проаналізувавши ряд доказів, наданих сторонами, суд визнав, що авіакомпанія не використала право надати свої пояснення та наявні заперечення у справі під час її розгляду арбітражним судом у зв’язку з тим, що не була належним чином повідомлена про арбітражне слухання. Зокрема, суд встановив, що поштові повідомлення, які надсилалися арбітражним судом на адресу юридичної особи відповідача, авіакомпанії «Південні авіалінії», були заповнені з порушенням Правил надання пос­луг поштового зв’язку, що діють в Україні, оскільки в них не була зазначена посада службової особи та її прізвище у разі особистого отримання у двох повідомленнях та прізвище особи за дорученням в інших двох повідомленнях. Серед іншого, зазначене стало підставою для відмови у визнанні і виконанні арбітражного рішення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси було залишено в силі судами апеляційної та касаційної інстанції.

В іншій справі, яка розглядалася судами Дніпропетровської області, ВА «Інтертрейдінг Акціенгезеллшафт» клопотало про визнання і виконання іноземного арбітражного рішення, винесеного одноосібним арбітром при Міжнародному арбіт­ражному центрі при Федеральній палаті економіки Австрії в справі № SCH-5100 за позовом ВА «Інтертрейдінг Акціенгезеллшафт» до ТОВ «ХЕКРО ПЕТ ЛТД» про стягнення суми заборгованості.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровсь­кого районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2011 року клопотання заявника було задоволено і надано дозвіл на примусове виконання зазначеного арбітражного рішення. Утім, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська було згодом скасоване судом апеляційної інстанції.

Під час апеляційного перегляду суд встановив, що при укладенні відповідних контрактів сторони домовилися про передачу пов’язаних із цими контрактами спорів на вирішення одноосібного арбітра відповідно до Правил з арбітражу і погоджування Міжнародного арбіт­ражного центру Федеральної ­палати економіки Австрії у м. Відні (Віденські правила). Далі суд вказав, що відповідно до пункту 2 статті 13 Віденських правил «доставки вважаються здійсненими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом, кур’єрською службою, телефаксом чи іншими способами передачі повідомлень, які забезпечують докази передачі, за тією адресою, яку адресат документа в останній раз письмово зазначив арбітражному суду чи арбітру (колегії арбітрів) як адресу доставки, чи якщо є документ, який повинен бути доставленим, був вручений адресату». Згідно з пунктом 5 статті 27 Віденських правил «арбітражне рішення доставляється сторонам Генеральним секретарем. Для сторін арбітражні рішення набувають сили в момент доставки екземплярів арбітражного рішення. Один екземпляр арбітражного рішення залишається в Секретаріаті арбітражного суду, де також зберігаються документи, які свідчать про доставку».

Заявником як доказ доставки ТОВ «ХЕКРО ПЕТ ЛТД» повідом­лення про призначення арбітра та отримання екземпляра арбітражного рішення були надані листи Міжнародного арбітражного центру Федеральної палати економіки Австрії в супроводі копій звітів Tracking & Tracing, в яких було зазначено, що лист, яким сторонам було повідом­лено про призначення арбітра, був відісланий відповідачеві кур’єрською службою доставки DHL. Таким саме способом, тобто кур’єрською службою доставки DHL, відповідачеві було надіслано відповідне арбітражне рішення у справі.

Судова колегія Апеляційного суду Дніпропетровської області в своїй ухвалі від 28 березня 2011 року зазначила, що копії звітів Tracking & Tracing, які є роздрукованими примірниками веб-сторінок без жодних печаток, підписів тощо, не можуть вважатися письмовими доказами (належного повідомлення сторін. — Прим. авт.), оскільки вони не є елект­ронними документами у розумінні Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», у статтях 5 та 6 якого зазначено, що електронний документ має містити низку обов’язкових реквізитів та електронний підпис, яких немає на копіях звітів Tracking & Tracing. Вказане стало підставою для скасування ухвали суду першої інстанції та відмови у визнанні і виконанні зазначеного арбітражного рішення.

На нашу думку, у вищезазначених справах суди невиправдано обмежили можливості сторін щодо використання засобів повідомлення про арбітражний процес. Подібний підхід, особливо в тому, що сто­сується використання сторонами пос­луг кур’єрської експрес-доставки кореспонденції, вочевидь, не відповідає вимогам сучасного транснаціонального бізнесу, який дуже часто потребує миттєвих комунікацій, тоді як підписи і печатки швидко втрачають свою вагу в міжнародних транз­акціях.

Адекватна відповідь

Утім, варто зазначити, що наведені приклади є, швидше, винятком, ніж закономірністю.

Зокрема, 24 січня 2013 року Срібнянський районний суд Чернігівської області розглянув і задовольнив клопотання компанії NIBULON SA про визнання та надання дозволу на примусове виконання рішення арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами ГАФТА у справі за позовом компанії NIBULON SA до ТОВ «Насіння-Агрохім», яким з відповідача стягнуто грошові кошти разом з відсот­ками у зв’язку з невиконанням ним зобов’язань за відповідним конт­рактом.

Розглядаючи клопотання, суд встановив, що підписаний сторонами контракт містив арбітражне застереження, відповідно до якого спори між сторонами підлягали вирішенню шляхом арбітражу згідно з Правилами арбітражу ГАФТА № 125. Відповідно до пункту 20.1 зазначених Правил усі повідомлення, що надсилаються сторонами згідно з цими Правилами, повинні передаватися поштою, факсимільним зв’язком, електронною поштою або іншими електронними засобами.

Як убачається з коментованої ухвали Срібнянського районного суду Чернігівської області, повідом­лення про арбітраж, так само як і повідомлення про призначення арбіт­рів, призначення справи до слухання та інші повідомлення стосовно арбітражного розгляду відповідного спору надсилалися відповідачеві, ТОВ «Насіння-Агрохім», електрон­ними листами, а також листами, надісланими звичайною та експрес-поштою. Оскільки в судовому засіданні представник ТОВ «Насіння-Агрохім» також підтвердив отримання ним позовної заяви і надіслання арбітражному трибуналу відповідних заперечень, суд відхилив його доводи стосовно належного повідомлення про арбітражний розгляд. Ухвалу Срібнянського районного суду Чернігівської області було залишено в силі судом апеляційної інстанції.

На нашу думку, саме останній приклад розгляду українськими судами питання належного повідомлення сторін про арбітражний процес є адекватною відповіддю сьогоденним умовам ведення бізнесу, насамперед такого, що не обмежується територією України. Водночас, оскільки вітчизняна судова практика дотепер не має єдиного підходу в цьому питанні, рекомендуємо сторонам особливо пильнувати, чи справді опонентів повідомлено про початок і хід арбітражного розгляду, аби не втратити виграну справу на стадії виконання іноземного арбітражного рішення в Україні.