Post Scriptum: Чиє право зверху?

Переважна більшість змін, які пропонуються для внесення до чинного кримінального процесуального законодавства України, стосуються питань забезпечення прав підозрюваних (обвинувачених), гарантій їх дотримання, розширення повноважень захисників з метою недопущення притягнення невинуватої особи до кримінальної відповідальності. Цим питанням присвячений також значний обсяг публікацій науковців та практикуючих юристів.

У той же час не менш важливим завданням кримінального провадження є захист порушених прав та законних інтересів постраждалої від вчиненого кримінального правопорушення особи, практичне виконання якого хоч і пов’язане з необхідністю вирішення низки проблемних питань, проте чомусь не викликає аналогічної жвавої дискусії.

Ще 2005 року Верховний Суд України в своєму інформаційному листі «Практика застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» звернув увагу на те, що органи досудового розслідування більше уваги приділяють додержанню прав підозрюваних та обвинувачених, ніж забезпеченню прав і законних інтересів потерпілих, а незабезпечення прав потерпілих лише в окремих випадках трактується судами як істотне порушення, яке перешкоджає постановленню законного та обґрунтованого вироку.

Проте на сьогодні мало що змінилося. Для прикладу розгляньмо позицію судів загальної юрисдикції щодо віднесення до сфери «прав та інтересів потерпілого» питання застосування до підозрюваного певного виду запобіжного заходу в кримінальному провадженні.

Так, на думку суддів Апеляційного суду м. Києва, яку в подальшому було підтримано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, рішення про застосування до підозрюваного певного виду запобіжного заходу вважається таким, що не стосується інтересів потерпілого, а тому останній не має права на апеляційне та касаційне оскарження такого рішення у разі незгоди з ним.

Чи відповідає така позиція загальним засадам кримінального провадження та правовому статусу потерпілого?

Для отримання відповіді на це запитання, на нашу думку, необхідно виходити із суті та значення запобіжних заходів. Так, запобіжними заходами є примусові заходи, які полягають у тимчасовому обмеженні певних прав пі­дозрюваного та мають на меті забезпечити його належну процесуальну поведінку.

Звертаючись до слідчого судді із відповідним клопотанням про застосування до особи запобіжного заходу, слідчий (прокурор) мотивує своє звернення тим, що у разі незастосування таких заходів підозрюваним можуть бути вчинені дії, які перешкодять належному проведенню досудового розслідування (зокрема, чинитиметься незаконний вплив на інших підозрюваних, свідків чи потерпілих, вчинятимуться дії щодо знищення або пошкодження доказів тощо). Таким чином, запобіжний захід розглядається слідчим як засіб забезпечення належного проведення досудового розслідування та його завершення складанням обвинувального ак­та з подальшим направленням матеріалів до суду.

У чому ж полягає інтерес потерпілого у кримінальному провадженні? Враховуючи, що саме потерпілий є особою, якій завдано матеріальну (фізичну або моральну) шкоду, він на рівні з органами державної влади є тим суб’єктом, який зацікавлений у виконанні зав­дання кримінального провадження в частині, щоб кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності, що досягається, у тому числі, шляхом вжиття заходів забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного.

З огляду на вищевикладене незрозумілою є позиція судів, які, вочевидь, не простежують вищевказаний ланцюг, а тому доходять помилкових висновків, що питання застосування запобіжного заходу виходить за межі кола прав та інтересів потерпілого.

У той же час варто відзначити, що на сьогодні судова практика з цього питання незначна, а тому є сподівання на те, що позиція судів перебуває на стадії становлення та може бути змінена, а потерпілі отримають можливість взяття активної участі у вирішенні питань, пов’язаних із досудовим розслідуванням кримінальних проваджень.