Опитування: Непередбачені обставини

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень», що був прийнятий під «євроінтеграційним» тиском та набув чинності 16 жовтня, лише теоретично повинен розв’язати одну з найактуальніших проблем української судової системи

Щоб з’ясувати, чого варто очікувати від реалізації положень Закону № 583 на практиці, «УЮ» звернувся до практикуючих юристів з проханням окреслити його основні плюси та мінуси, а також оцінити ступінь дієвості та декларативності його окремих положень.

Теорія і практика

Ксенія ЗАБРОДСЬКА,
старший юрист ЮФ «Лексфор», адвокат

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень» від 19 вересня 2013 року, що набув чинності 16 жовтня 2013 року, вносяться зміни до двох Законів України, а саме: «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Ці зміни стосуються стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, у тому числі державних підприємств та юридичних осіб, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства (особи, що фінансуються з бюджету).

Зокрема, нововведенням є те, що виконавчий збір не стягується, якщо боржником за судовим рішенням є відповідні особи. З точки зору юридичної техніки, у тексті Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» сучасну назву державної казначейської та виконавчої служб замінено на більш загальні назви «органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів» та «орган державної виконавчої служби» відповідно.

У той же час необхідно звернути увагу на те, що основ­ні зміни прийнятим Законом передбачені для розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Загальним правилом судове рішення має бути виконане у шестимісячний строк з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. При цьому виконавчий документ пред’являється до органів державної виконавчої служби протягом одного року з моменту набуття чинності рішенням суду. На практиці виконання рішення суду разом зі строком пред’явлення виконавчого документа до виконання сягає до двох років.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконане протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок кош­тів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Тобто, держава бере на себе відповідальність за невиконання судових рішень особами, що фінансуються з бюджету, протягом встановленого законом строку і виплачує стягувачу кошти з бюджету.

У першій редакції прийнятого Закону суттєво обме­жувалися права стягувачів, які отримали судові рішення та/або виконавчі документи про стягнення коштів з осіб, що фінансуються з бюджету до набуття чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень». Так, суттєво скорочувався строк пред’явлення виконавчого документа до виконання (до трьох, а в деяких випадках до одного місяця), а якщо стягувач пропускав такий строк — судові рішення автоматично вважалися «виконаними». Також передбачалася відстрочка для початку виплати коштів за такими рішеннями суду — з 2014 року. Кабінету Міністрів України надавалися повноваження визначати черговість погашення заборгованості. Не дивно, що Головне юридичне управління Верховної Ради України надало негативний висновок законопроекту, підкресливши, що він порушує Конституцію України та створює підстави для звернення українських стягувачів до Європейського суду з прав людини.

Треба віддати належне тому, що у прийнятому Законі відсутні такі відверто некоректні положення. Встановлено, що виконавчі документи, отримані до набуття чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», можуть бути пред’явлені до виконання протягом шести місяців з дня набуття чинності новим Законом, тобто до 15 квітня 2014 року. Встановлено також обов’язок держави передбачити у бюджеті відповідні асигнування на погашення такої заборгованості, а також черговість погашення заборгованості:

—?у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих унаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;

—?у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов’язаними з трудовими правовідносинами;

—?у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Загалом прийнятий Закон є цілком практичним, стосується юридичної техніки і строків виконання судових рішень, тому недоцільно стверджувати про декларативність того чи іншого його положення.

Щодо проблем при реалізації Закону, на практиці може виникнути ситуація, коли законом про державний бюджет передбачено меншу суму на погашення заборгованості, ніж вимагається стягувачами, а судове рішення має бути виконане протягом шести місяців. Чи буде «переноситися» непогашена заборгованість, наприклад за трудовими правовідносинами, скажімо, з 2014-го на 2015 рік — Законом не передбачено. Отже, до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у майбутньому цілком обґрунтовано будуть вноситись нові зміни.

Фінансова залежність

Богдан БІЛЕНКО,
старший юрист ЮФ «Антіка»

16 жовтня 2013 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень» № 583-VII.

Зміни торкнулися Законів України «Про виконавче провадження» і «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та стосуються врегулювання порядку здійснення виконання судових рішень за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», якщо рішення суду, за яким боржником є державне підприємство, установа, організація (державне підприємство), або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (юридична особа), не виконане протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. У зв’язку з цим у Законі України «Про виконавче провадження» відтепер передбачено, що надіслання виконавчого документа до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є підставою для зупинення виконавчого провадження — до надходження повідомлення від зазначеного органу про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу. У разі виконання рішення суду в зазначеному порядку виконавчий збір не стягується.

Зміни, внесені до Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають більш суттєвий характер. Вони поширили застосування цього Закону також на боржників — державних підприємств та юридичних осіб, щодо яких Законом встановлено заборону на звернення стягнення на майно чи кошти. Раніше у такому випадку виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, відповідно до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», повертався стягувачу. За новим Законом виконавче провадження в цьому випадку зупинятиметься з одночасним направленням документів до органів Держказначейства для перерахування коштів стягувачу. Запроваджені зміни щодо порядку погашення кредиторської заборгованості державних підприємств і юридичних осіб, без сумнівів, є позитивним кроком у напрямку забезпечення державою належного виконання судових рішень. Утім, очевидно, що ефективність цього механізму напряму залежатиме від наявності на рахунках Держказначейства достатньої кількості коштів, ­виділених спеціальною бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень судів.

Також варто відзначити, що Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачають застосування цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування під­приємств паливно-енергетичного комплексу», до 1 січня 2014 року. Відтак, не можна виключати відтермінування дії запроваджених Законом № 583-VII змін і на більш тривалий період.

Вдосконалений механізм

Юрій ДІДЕНКО,
юрист «Юридичної групи LCF»

Важливою гарантією забезпечення права на справедливий суд є належне виконання його рішень, проте протягом багатьох років це питання Україні вирішити не вдавалося.

Так, порушення права на виконання рішення суду протягом розумного строку, як-то встановлено пунктом 1 статті 6, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції неодноразово визнавалося Європейським судом з прав людини, зокрема у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України». «Терновік та 19 інших проти України», «Роженко та 23 інших проти України», «Штабовенко та 89 інших проти України» тощо.

У той же час активізація євроінтеграційних процесів зумовила, зрештою, прийняття у другому читанні Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень» від 19 вересня 2013 року № 583-VII (Закон), який спрямовано, на вдосконалення порядку виконання рішень.

У чому ж полягає суть цих удосконалень? Загалом Закон спрямовано на виправлення окремих технічних недоліків нормативних актів, що регулюють процедуру виконання рішень, як-то встановлення строків державному виконавцю для надсилання виконавчого документа до держказначейства, проте треба виділити і окремі нововведення.

Так, Законом обмежено вплив Кабінету Міністрів України на процедуру виплати коштів на виконання рішень, зокрема позбавлено можливості в «ручному» режимі впливати на рішення про розмір і порядок виплат за рішенням судів. Проте така норма запрацює тільки після приведення актів Кабінету Міністрів України у відповідність до Закону, зокрема після скасування постанови КМУ «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 року № 845.

Іншими позитивними аспектами є поширення дії Закону на рішення судів, що набули сили до набуття ним чинності і які не виконано, та встановлення черговості їх погашення, що дозволить захистити найбільш соціально незахищені верстви населення.

Проте необхідність встановлення шестимісячного строку на подання виконавчих документів викликає певні питання, і навіть незважаючи на те, що законодавець встановив, що пропуск такого строку не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення, на мою думку, така норма може значно ускладнити громадянам-стягувачам життя.

Варто визнати, що Закон передбачає певні позитивні зміни в механізмі виконання судових рішень, але він не розв’язує основну проблему, наявність достатнього фінансування, і якщо врахувати, що на сьогодні держава вже має зобов’язання сплатити заборгованість за виконавчими документами, що перевищує 16 000 000,00 грн найближчим часом не треба очікувати суттєвих змін у вирішенні цього питання.

Без гарантій

Олег ЯКИМ’ЯК,
керуючий партнер ЮФ «Кушнір, Яким’як та Партнери»

Окрім суто косметичних змін до Законів України «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», як-то заміни слів «Державна виконавча служба України» на «орган державної виконавчої служби» та слів «Державна казначейська служба України» на «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів», Законом № 583 змінено й практичні аспекти.

Однак питання, що виникали при ухваленні саме Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», на наш погляд, так і не були вирішені Законом № 583. Першим і найважливішим питанням, яким переймалися юристи, є те, як можуть бути реалізовані норми цього Закону за відсутності бюджетних коштів? Адже, відповідно до інформації, наведеної в пояснювальній записці до законопроекту, лише протягом 2011 року у зв’язку із дією мораторію, передбаченого Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», 77 079 виконавчих документів на суму 6 596 370 579 грн виконано не було. У той же час бюджетом України на 2013 рік на виконання судових рішень бюджетною програмою «Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою» передбачено видатки у розмірі 153 921,6 тис. грн.

Загальновідомим є те, що Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» було прийнято внаслідок тиску з боку Ради Європи та на виконання пілотного рішення Європейського суду з прав людини «Юрій Миколайович Іванов проти України», яким Україну було зобов’язано розв’язати проблему невиконання судових рішень шляхом внесення відповідних змін до національного законодавства. Українські суди двічі приймали рішення на користь Іванова Ю.М. за позовом до військової частини про виплату вихідної допомоги та компенсації за неотримане майно у 2001 році та за позовом до державної виконавчої служби про невиконання рішення суду в 2003 році. За 10 років ці рішення так і не були виконані.

Що ж стосується безпосередньо Закону № 583, то зміни в частині встановлення черговості погашення заборгованості, встановлення шестимісячного строку для подачі до органу державної виконавчої служби виконавчих документів за судовими рішеннями про стягнення коштів, що ухвалені або видані до набуття ним чинності, із вказівкою, що подання судових рішень про стягнення коштів або виконавчих документів за такими рішеннями із пропущенням 6-місячного строку не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення, безумовно, є позитивними. Та оскільки чинним законодавством так і не надано гарантій виконання судових рішень належним чином упродовж розумного строку, прогнозувати суттєвий вплив на підвищення ефективності виконання судових рішень у зв’язку із прийняттям вказаних вище змін не вбачається за можливе.

Щодо змін, внесених до Закону України «Про виконавче провадження», нашу увагу привернуло таке. Частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла до 19 вересня 2013 року, було закріплено, що «рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку». На виконання вказаної статті Кабінет Міністрів України постановою від 3 серпня 2011 року № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Однак після прийняття Закону № 583 частина 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» має такий вигляд: «рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів». Слова про встановлений Кабінетом Міністрів України порядок чомусь зникли. У той же час у прикінцевих положеннях Закону передбачено обов’язок КМУ привести протягом трьох місяців з дня набуття чинності цим Законом свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону. І ось у цій частині закрадається сумнів щодо необхідності та вмотивованості виключення із положень частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» слів «в установленому Кабінетом Міністрів України порядку».