Проблема: Податок на зміни

З 1 січня 2012 року в житті малого бізнесу України розпочався новий етап — набули чинності зміни до Податкового кодексу України стосовно єдиного податку

Навряд чи вітчизняний малий бізнес мав ілюзії та вірив у прийняття закону, який зробив би його життя простішим та прозорішим. У нас уже давно ніхто (навіть бізнес-малюки) не вірить у дива — особливо у виконанні державної влади. І все ж, десь у душі жевріла надія на те, що український законодавець, зображуючи рух європейським курсом, справді вирішить спростити систему оподаткування для суб’єктів малого підприємництва. На жаль, Закон не стимулює ділову активність та не пропонує ефективний і простий механізм стягнення податків.

Позитивні моменти

Утім, погано не все. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» від 4 листопада 2011 року № 4014 (Закон), що набув чинності 1 січня 2012 року, має і позитивні, хоча й не такі численні, моменти.

Однією з основних переваг нових правил щодо єдиного податку порівняно із варіантом, передбаченим Указом Президента про спрощену систему оподаткування, стало значне збільшення ­максимально ­припустимих оборотів для платни­ків податків, що потраплять до 2—4 груп (з 500 тисяч гривень до 1, 3, 5 мільйонів відповідно).

Крім того, підприємствам та підприємцям, що знаходяться на загальній системі оподаткування, дозволено включати до витрат видатки на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб — підприємців, які є платниками єдиного податку. Раніше Податковий кодекс України дозволяв такі витрати лише на придбання робіт і послуг у сфері інформатизації.

Позитивними новаціями також потрібно вважати визнання за фізичними особами — платниками єдиного податку можливості зареєструватися та сплачувати ПДВ (раніше таке право було лише в юридичних осіб), а також позбавити «упрощенців» такої бюрократичної незручності, як щорічне отримання нового свідоцтва платника єдиного податку.

Негативні моменти

Не обійшлося і без суттєвих недоліків. По-перше, потрібно звернути увагу на реальне підвищення ставок. Юридичні особи, за Законом, сплачуватимуть 3 % або 5 % від доходу замість діючих сьогодні 2,58 % та 4,3 % (тобто 43 % від ставок 6 та 10 %). Для більшості фізичних осіб податкове навантаження також збільшиться. Плюс розмір податку для 1 та 2 груп прив’язаний до мінімальної заробітної плати, в результаті чого їхні податки також збільшуватимуться щорічно у зв’язку із збільшенням мінімальної зарплати.

По-друге, Закон пішов назустріч податківцям і, виконуючі їхні бажання:

—?включив до бази оподаткування єдиним податком безоплатно отримані товари, роботи, послуги, а також кредиторську заборгованість, за якою минув строк позовної давності;

—?заборонив оподатковувати єдиним податком пасивні доходи (роялті, відсотки, дивіденди) фізичних осіб — підприємців. Такі доходи оподатковуються податком на прибуток фізичних осіб за загальними правилами Податкового кодексу України;

—?оподаткував єдиним податком за підвищеними ставками дохід, отриманий від діяльності, не зазначеної у свідоцтві, або від здійснення негрошових операцій;

—?заборонив фізичним особам здійснювати негрошові розрахунки (раніше подібна заборона стосувалася лише юридичних осіб — платників єдиного податку);

—?ускладнив життя платників податку на прибуток, змусивши їх вести податковий облік у розрізі платників єдиного податку та надавати відповідну інформацію разом із декларацією щодо податку на прибуток до ДПА;

—?суттєво обмежив види діяльності, дозволені для цілей єдиного податку. До додатково заборонених наразі належать:

а)?діяльність страхових (перестрахових) брокерів, кредитних спілок, лізингових компаній, довірчих товариств, установ накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційних фондів та компаній;

б)?діяльність реєстраторів цінних паперів;

в)?діяльність з видобутку, виробництва, реалізації дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, видобуток та реалізація корисних копалин;

г)?діяльність з управління підприємствами;

ґ)?діяльність з надання послуг зв’язку та пошти;

д)?діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, організація торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування та антикваріату;

е)?діяльність з організації та проведення гастрольних заходів.

Крім того, для фізичних осіб заборонена діяльність у сфері аудиту, а також діяльність у галузі технічних випробовувань, діяльність з надання в оренду земельних ділянок, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлових приміщень, загальна площа яких перевищує 100 м2, нежитлових приміщень (будівель, споруд) та/або їхніх частинах, загальна площа яких перевищує 300 м2.

По-третє, недостатньо чіткими є формулювання Закону щодо обов’язкової/добровільної реєстрації платника єдиного податку платником ПДВ у випадку перевищення 300 тисяч гривень. Так, з тексту Закону прямо не витікає, чи є обов’язковою реєстрація платника єдиного податку платником ПДВ у випадку здійснення ним поставок платникам ПДВ більш ніж на 300 тисяч гривень за останні дванадцять календарних місяців.

На нашу думку, в цьому випадку реєстрація платника єдиного податку платником ПДВ повинна мати добровільний характер (підпункт 4 пункту 293.8 Податкового кодексу України, який містить перелік конкретних випадків, коли платник єдиного податку може (підкреслимо — а не повинен) перейти на ставку 3 % (що застосовується у випадку сплати платником єдиного податку ПДВ), а також пункт 14.1.139 Податкового кодексу України, який визначає термін «особа» для цілей розділу з ПДВ).

Не так давно з цього приводу свою думку висловила Державна податкова адміністрація України, вказавши на своєму офіційному сайті, що у випадку перевищення поставок платникам ПДВ на суму 300 тисяч гривень за останні дванадцять календарних місяців платник єдиного податку не зобов’язаний реєструватися платником ПДВ. Проте він може за власним бажанням зареєструватися як платник ПДВ та здійснювати перехід на ставку єдиного податку в розмірі 3 % з календарного кварталу, що є наступним за кварталом, в якому обсяги поставки послуг платникам ПДВ перевищили 300 тисяч гривень.

По-четверте, не можна назвати спрощенням розподіл усіх платників єдиного податку на чотири групи, а також встановлення різних правил гри для цих груп.

Групова терапія

Норми Закону непокоять приватних підприємців при виборі групи, а також виду діяльності за КВЕД ДК 009:2005 (особливо у світлі подій, пов’язаних із набуттям чинності новим КВЕД ДК 009:2010).

На нашу думку, коло видів діяльності для цілей єдиного податку для фізичних осіб обмежений видами діяльності, заявленими в Єдиному державному реєстрі. Річ у тім, що після внесення змін до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» (Закон від 22 лютого 2006 року № 3456-IV) перелік видів діяльності став вичерпним. Раніше в Єдиному державному реєстрі вказувалися лише основні види діяльності.

Таким чином, при виборі видів діяльності підприємці можуть вказати у заяві або всі, перелічені в Єдиному державному реєстрі види діяльності, або деякі з них, лише ті, якими вони бажають займатися. Якщо підприємець у своїй заяві на єдиний податок розширить коло видів діяльності порівняно з видами діяльності, вказаними в Єдиному державному реєстрі, податковий орган, вірогідно, відмовить йому в праві перебування на єдиному податку, мотивуючи це наданням недостовірних відомостей. Хоча в Законі № 4014 і немає прямої норми, яка дозволяла б відмовити у видачі свідоцтва у випадку зазначення підприємцем недостовірних відомостей. Так, пункт 299.9 Податкового кодексу України встановлює лише три підстави для відмови у видачі свідоцтва платника єдиного податку, серед яких зазначеної вище немає.

Крім того, у Законі простежується деяка непослідовність по відношенню до платників єдиного податку 3 групи. Так, підприємці 1 групи повинні вказувати у заявах на єдиний податок види діяльності, не зазначені у свідоцтві (для 1 та 2 груп чітко вказано, що такі доходи оподатковуються за ставкою 15 %). І все ж, жартувати із не вписаними у свідоцтво видами діяльності не варто. Адже пункт 298.2 Податкового кодексу України вказує, що фізичні особи — платники єдиного податку повинні перейти на сплату інших податків (тобто на загальну систему) у випадку, якщо вони здійснювали види діяльності, не вказані у свідоцтві про єдиний податок. Причому, судячи із загального формулювання, ця норма стосується підприємців усіх трьох груп.

Таким чином, сьогодні у випадку зайняття платником 3 групи видом діяльності, не вказаним у свідоцтві, платник єдиного податку не застосовує ставку 15 % до доходу, отриманого від ведення таких видів діяльності, проте повинен перейти на загальну систему оподаткування.

Ще однією проблемою є взаємовідносини платників 2 групи з юридичними особами, що знаходяться на загальній системі оподаткування. Пункт 291.4 Податкового кодексу України встановлює, що платники 2 групи можуть реалізовувати товар лише платникам єдиного податку або населенню. Проте на практиці може виникнути ситуація, за якої товар у платника 2 групи купує робітник юридичної особи. Хоча Закон і не містить конкретних санкцій за порушення заборони на такі відносини, ми все ж розуміємо, що підприємцю це з рук не зійде. Один із можливих виходів для платника єдиного податку — сповіщення всіх покупців про свій статус та з’ясування їхнього статусу. Деякі фахівці рекомендують видавати особливу квитанцію (виписувати рахунки), в якій буде вказаний як статус продавця, так і статус покупця. Платник єдиного податку тим самим убезпечить себе від зай­вих неприємностей з податковими органами.

Отже, найближчі півроку бухгалтерам та юристам, що обслуговують платників єдиного податку або тих, хто з ними співпрацює, сумувати не доведеться.