Банківське право: Небуття статусу

Через неузгодженості фінансового законодавства України фінустанови ризикують втратити свій статус

Останнім часом у ході перевірок Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), діяльності фінансових установ, регулятор усе частіше звертає увагу на порушення ними фінансового законодавства в процесі набуття статусу фінансової установи, зок­рема і щодо вимоги частини 1 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (Закон про фінансові послуги). Йдеться про обов’язок юридичної особи, що має намір надавати фінансові послуги, протягом 30 календарних днів з дати державної реєстрації звернутися до Нацкомфінпослуг для включення її до Державного реєстру фінансових установ (вимога про 30 днів).

Заявлені невідповідності

Практика супроводу перевірок Нацкомфінпослуг у 2013 році показала, що інспектори від цієї установи все частіше ставлять під сумнів можливість продовження провадження діяльності з надання фінансових пос­луг через виявлені порушення процедури набуття статусу фінансової установи. На жаль, формальні причини для цього справді є, оскільки підставою прийняття рішення про відмову у внесенні інформації про фінансову установу до Державного реєстру фінансових установ (Реєстр) є, серед іншого, і невідповідність заявника вимогам нормативно-правових актів у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

При цьому ні Законом про фінансові послуги, ні іншими нормативно-правовими актами України не визначено чіткого механізму забезпечення виконання вимоги про 30 днів, а також не визначено наслідків невиконання цієї вимоги. Зокрема, прямо не встановлено, що підставою для прийняття Нацкомфінпослуг рішення про відмову у внесенні інформації про юридичну особу до Реєстру є недотримання вимоги частини 1 статті 7 Закону про фінансові послуги.

То чи варто ринку починати турбуватися?

Передусім треба зазначити, що власне порядок набуття статуту фінансової установи встановлений розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових пос­луг «Про затвердження Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній» від 5 грудня 2003 року № 152 (розпорядження № 152).

Саме цим розпорядженням встановлюється деталізований перелік вимог, яким має відповідати заявник, а також документів, які необхідно надати до Нацкомфінпослуг у підтвердження відповідності таким вимогам. При цьому ­розпорядженням № 152 дається нормативне визначення тих юридичних осіб, державна реєстрація яких була здійснена протягом 30 календарних днів до моменту подання заяви в Нацкомфінпослуг, — такими визнаються новостворені заявники. Тобто розпорядженням № 152 фактично встановлюється поділ заявників на новостворених та інших, які не підпадають під ознаки новостворених.

Крім того, згідно з цим поділом, розпорядження № 152 встановлює диференційовану вимогу щодо пакета документів, які мають подаватися для набуття статусу фінансової установи. Так, пакет документів для неновоствореного заявника має обов’язково містити фінансову звітність, складену за останній календарний рік, та проміжну фінансову звітність станом на останній день кварталу, що передує поданню заяви про включення до Реєстру. Тоді як для новостворених заявників встановлений обов’язок подання лише фінансової звітності, складеної станом не раніше, ніж на останній день місяця, що передує поданню заяви.

І саме на підставі дотримання заявниками вимог, встановлених розпорядженням № 152, Нацкомфінпослуг і приймає рішення за наслідками розгляду заяви про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ.

Варто відзначити, що поточна редакція частини 1 статті 7 Закону про фінансові послуги була встановлена Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення єдиної системи державної реєстрації юридичних осіб» № 2555-VI від 23 вересня 2010 року, тобто практично через шість років після набуття чинності розпорядженням № 152. При цьому частиною 5 Прикінцевих положень Закону про фінансові послуги встановлено, що до приведення законодавства у відповідність до цього Закону закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше прямо не передбачено цим Законом.

Тобто фактично Законом про фінансові послуги як спеціальним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили скасовуються положення розпорядження № 152 в частині, що стосується неновостворених юридичних осіб — заявників. Проте такого висновку можна дійти лише фахово, застосовуючи знання, що набуваються при здобутті вищої юридичної освіти.

Конфлікт вимог

Очевидно, що така ситуація спроможна призвести (а з огляну на результати перевірок Нацкомфінпослуг — уже призвела) до виникнення серйозної плутанини на ринку, адже потенційні фінансові компанії, орієнтуючись на спеціальне законодавство, здійснюють усі процедури створення фінансової компанії, беручи до уваги розпорядження № 152, адже, по суті, воно є чинним у повному обсязі.

Було б доцільно порушувати питання щодо внесення відповідних змін до розпорядження № 152, однак на момент виходу в друк цього номера журналу «Український юрист» воно втратить чинність у зв’язку з набуттям законної сили його новою редакцією, затвердженою розпорядженням Нацкомфінпослуг від 11 липня 2013 року № 2265 (розпорядження № 2265).

Як не дивно, але в розпорядженні № 2265 підхід щодо поділу заявників на новостворених та інших зберігається. При цьому, як і раніше, заявник у пакеті документів подає, серед іншого, фінансову звітність за останній календарний рік та проміжну фінансову звітність станом на останній день кварталу, що передує поданню заяви. Тоді як новостворений заявник подає до Нацкомфінпослуг тільки баланс станом на будь-яку дату, що передує поданню заяви, а також аудиторський висновок щодо власного капіталу заявника станом на будь-яку дату, що передує поданню заяви.

Таким чином, фактично на підзаконному нормативно-правовому рівні збережено норми, що вступають у конфлікт з вимогою частини 1 статті 7 Закону про фінансові послуги, а відповідно юридичні особи, що планують набути статус фінансової компанії та здійснювати надання фінансових послуг, орієнтуючись на порядок, встановлений новим розпорядженням № 2265, можуть втратити можливість бути включеними до Реєстру через недотримання вимоги про 30 днів. При цьому на сьогодні не відома офіційна позиція Нацкомфінпослуг щодо реакції на виявлені в ході перевірок порушення вимоги про 30 днів з боку фінансових установ.

З метою вирішення конфлікту спеціальних норм фінансового законодавства, а також для уникнення плутанини в розумінні стандарту відповідності юридичної особи вимогам для включення до Реєстру, необхідно або скасувати частину 1 статті 7 Закону про фінансові послуги, або привести у відповідність до неї інші нормативно-правові акти, що регулюють порядок набуття статусу фінансової установи.