№02 Лютий 2016 року → До справи

Проблема: Вкладні відносини

Катерина КРУГЛЮК,
старший юрист ЮФ «Салком», міжнародна асоціація «Сквайр Паттон Богз — Салком»

Труднощі повернення майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності, що були вкладом учасника до статутного капіталу, у разі припинення його участі у складі господарського товариства

У відносно недалекому минулому перспектива передачі майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства мала здебільшого декларативний та загальнотеоретичний характер. Та протягом останніх декількох років цей вид вкладів набуває все більшої популярності. Разом із тим, враховуючи нематеріальну форму такого виду внесків, що не вписується в рамки стандартного уявлення про вклад, у процесі правового оформлення відповідних процедур виникає значна кількість питань практичного характеру.

Особливої актуальності це питання набуває у випадку, якщо в процесі господарської діяльності товариства один із його учасників, з власної ініціативи або не залежних від його волі причин, припиняє свою участь у складі учасників товариства. У такому разі, окрім різного роду організаційних моментів, на перший план виходить матеріальний аспект, що полягає у визначенні правового статусу попередньо зробленого таким учасником вкладу до статутного капіталу юридичної особи.

 

Правила використання

 

У статті 420 Цивільного кодексу (ЦК) України міститься перелік об’єктів права інтелектуальної власності, до яких належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення; комерційні таємниці. Цей перелік об’єктів права інтелектуальної власності не є вичерпним і може бути додатково доповнений актуальними результатами творчої діяльності.

Варто також відзначити, що право інтелектуальної власності складають як особисті немайнові, так і майнові права на інтелектуальну власність. Враховуючи ту ­обставину, що особисті немайнові права за ­своєю правовою природою є невідчужуваними, відповідно, вони не можуть бути внеском у статутний капітал юридичної особи. У цьому випадку можна говорити лише про майнові права, щодо яких є правова можливість передачі їх як вклад до статутного капіталу юридичної особи.

За загальним правилом, використання об’єкта права інтелектуальної власності може здійснюватися у будь-який спосіб і в будь-якій формі, але в межах закону. Так, згідно з частиною 3 статті 424 ЦК України, майнові права на інтелектуальну власність можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи.

Разом із цим законодавством передбачені певні винятки із загального правила. Зокрема, права на комерційне найменування відповідно до частини 2 статті 490 ЦК України передаються іншій особі лише разом із цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Крім того, обов’язковою умовою, що дозволяє зробити вклад у вигляді майнових прав, є ­забезпечення ­чіткої ідентифікації об’єкта інтелектуальної власності, майнові права щодо якого підлягають передачі до статутного капіталу. Така формалізація може бути проведена у вигляді відображення чи фіксування на матеріальному носії основних характеристик об’єкта інтелектуальної власності.

Максимальна індивідуалізація та ідентифікація об’єкта інтелектуальної власності дозволить у майбутньому уникнути ситуацій, коли у третіх осіб може виникнути намір оскаржити права власності певної особи на конкретний об’єкт.

Додатково для правовідносин щодо внесення до статутного капіталу об’єктів інтелектуальної власності передбачена ще одна характерна особливість, що полягає в особливій формі розпорядження майновими правами на інтелектуальну власність.

Так, згідно зі статтею 1107 ЦК України при розпорядженні майновими правами інтелектуальної власності виникає необхідність укладення договору. При цьому його форма має бути винятково письмовою. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним, тобто він не породжує жодних цивільних прав та обов’язків з моменту його укладення (частина 2 статті 215 ЦК України).

Таким чином, для достатнього правового оформлення передачі до статутного капіталу юридичної особи зазначеного вище вкладу, крім безпосереднього волевиявлення суб’єкта, який здійснює передачу майнових прав на відповідний об’єкт, рішення вищого органу управління юридичної особи, до статутного капіталу якої передається вклад, та акта приймання-передачі й оцінки вкладу, необхідно укласти договір щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Тільки за умови оформлення всіх зазначених вище документів можливо забезпечити належне правове підґрунтя для внесення прав на результати творчої діяльності до статутного капіталу юридичної особи.

Враховуючи викладене вище, у разі внесення майнових прав інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства можливими є два варіанти:

1) формування (збільшення) ста­тутного капіталу в результаті передачі шляхом відчуження майнових прав інтелектуальної власності на певний об’єкт. У такому разі укладається договір про передання майнових прав інтелектуальної власності, а у випадках, передбачених частиною 2 статті 1114 ЦК України, і державна реєстрація такого договору;

2) передача права на використання об’єкта інтелектуальної власності до статутного капіталу господарського товариства на підставі ліцензійного договору.

 

Вихідні документи

 

Чинним законодавством України передбачено декілька можливих способів припинення участі учасника в господарському товаристві, зокрема товаристві з обмеженою відповідальністю. Серед найпоширеніших способів можна назвати вихід учасника, відступлення учасником своєї частки третім особам, виключення учасника зі складу товариства.

Зупинімося детальніше на дослідженні таких способів припинення участі в товаристві, як виключення учасника з товариства та вихід учасника.

Виключення учасника зі складу товариства застосовується досить рідко порівняно з іншими способами припинення участі у господарському товаристві. Така ситуація обумовлена тим, що виключення учасника зі складу товариства є радикальним заходом, який застосовується до учасника лише за наявності достатніх для того підстав та у визначеному законом порядку. Зокрема, виключення учасників можна порівняти з особливою формою відповідальності учасника перед товариством за невиконання або неналежне виконання ним обов’язків, передбачених ­законодавством та установчими документами товариства або перешкоджання своїми діями досягненню цілей товариства.

На відміну від виходу учасника з товариства, виключення має примусовий характер та не залежить від бажання учасника. Проте виключення учасника з товариства зумовлює такі ж наслідки майнового характеру, як і його вихід за власним бажанням. Зокрема, такі наслідки визначені у статті 54 Закону України «Про господарські товариства».

Так, при виході або виключенні учасника з товариства йому виплачується вартість частини майна, пропорційна його частці у статутному капіталі товариства. Виплата здійснюється після затвердження звіту за рік, в якому учасник вийшов із товариства в строк до 12 місяців з дня виходу. Крім того, учаснику, який вибув зі складу товариства, виплачується належна йому частка прибутку, одержана товариством у даному році до моменту його виходу/виключення. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди (частина 2 статті 148 ЦК України).

Українське законодавство відносить до виключної компетенції вищого органу управління товариства коло питань, пов’язаних з виплатою колишньому учаснику вартості частини майна, пропорційної його частці у статутному капіталі товариства.

За загальним правилом, відповідно до частини 1 статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного капіталу. Разом із тим частиною 2 цієї ж статті передбачено, що вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Отже, можна говорити про наявність у господарського товариства прав особливого роду у відношенні до переданих йому активів у вигляді майнових прав інтелектуальної власності, оскільки в цьому випадку об’єктом права власності виступає не матеріальна річ, а нематеріальний актив. Відповідно, господарське товариство як суб’єкт цивільних правовідносин має право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном. Разом із тим, враховуючи специфіку об’єктів, переданих до статутного капіталу учасниками, на етапі правового оформлення процедури формування (збільшення) статутного капіталу вбачається можливим встановити певні умови такої передачі. Зокрема, у статуті товариства та рішенні вищого органу управління може бути передбачене безумовне право учасника, у випадку припинення його участі у складі учасників товариства, отримати в натурі переданий ним вклад.

 

Негарантійний випадок

 

Утім, навіть наявність усіх вказаних положень у локальних документах товариства не гарантує учаснику беззаперечну можливість отримати раніше зроблений ним вклад. Крім того, потрібно розрізняти передачу майнових прав інтелектуальної власності на певний об’єкт шляхом їх відчуження та передачу права на використання об’єкта інтелектуальної власності на підставі ліцензійного договору.

У першому випадку право власності на нематеріальний актив переходить від учасника до товариства, в другому — право власності на такий актив залишається в учасника, тоді як до товариства переходить лише право користування.

Тож якщо раніше учасник здійснив відчуження майнових прав на об’єкт інтелектуальної власності, отримати повторно ці права він зможе лише у результаті передачі йому цих прав на підставі раніше укладеного між ним і товариством договору. При цьому безумовною підставою набуття цих прав як у першому, так і у другому випадку є наявність чіткого волевиявлення щодо цього питання інших учасників товариства в особі вищого органу управління.

Без відповідного рішення, прий­нятого загальними зборами учасників, повернути учаснику раніше зроблений ним вклад до статутного капіталу господарського товариства неможливо. Тобто необхідна пряма воля товариства в особі його вищого органу управління на повернення майнових прав об’єктів інтелектуальної власності колишньому учаснику. Безумовно, наявність відповідної ініціативи з боку учасника є також необхідним фактором, але в цьому випадку він має лише факультативний характер.

Крім того, як було зазначено раніше, майно (майнові права), внесене засновником (учасником) до статутного капіталу господарського товариства, нічим не відрізняється від іншого майна (майнових прав), набутого цим товариством у власність внаслідок інших правочинів. Після того, як засновник (учасник) виконав своє зобов’язання щодо здійснення передачі вкладу до статутного капіталу та вніс відповідне майно (майнові права), таке зобов’язання засновника (учасника) вважається таким, що припинене виконанням. Згідно з положеннями статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно у випадку, якщо статутний капітал юридичної особи попередньо формувався шляхом відчуження (передачі) учасником належних йому майнових прав інтелектуальної власності на певний об’єкт, говорити про повернення такого вкладу можна лише у випадку прийняття товариством рішення про відчуження таких майнових прав товариством на користь засновника (учасника) за відповідну плату. При цьому вартість цих майнових прав може компенсувати вартість частини майна товариства, пропорційна вартості частки такого учасника у статутному капіталі.

Аналогічне відбувається і при виході учасника із товариства з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до статті 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. Варто зазначити, що законодавець говорить саме про вартість, а не майно, тобто грошовий еквівалент своєї частки, незалежно від того, що саме він вносив до статутного капіталу юридичної особи. І лише за домовленістю між учасником і товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі.

Іншим випадком повернення майна учасникові товариства в натурі відповідно до цієї ж статті 148 ЦК України є випадок повернення майна, якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, а не шляхом передачі майна у власність.

У цілому варто відзначити, що процедура повернення раніше зроб­лених учасником вкладів до статутного капіталу господарського товариства є доволі складною та недостатньо регламентованою на законодавчому рівні.

І все ж з метою уникнення випадків оспорювання відповідних процедур необхідно чітко дотримуватись вимог, встановлених законодавством та установчими документами товариства, а також враховувати судову практику та максимально деталізувати окремі процедурні моменти на локальному рівні шляхом включення відповідних положень до статуту товариства. У такому разі при виникненні спору закріплені там норми матимуть вирішальне значення.