№4 Квітень 2017 року → У вільний час

Pоst Scriptum: Контрафактна продукція: боротьба з імпортом

Олександра ОДИНЕЦЬ,
адвокат АО «Коннов і Созановський»

Як свідчить практика, захист прав на об’єкти інтелектуальної власності митними органами є одним із найдієвіших способів захисту прав правовласника та боротьби з імпортом контрафактної продукції. Адже відповідно до положень Митного кодексу України саме на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (Департамент організації митного контролю Державної фіскальної служби України), покладено обов’язок вести митний реєстр об’єктів права інтелектуальної власності (реєстр), які охороняються на підставі заяв правовласників. Відповідно до даних митного реєстру, здійснюється митний контроль та вживаються заходи щодо недопущення переміщення через митний кордон контрафактних товарів.

Не секрет, що найбільша частка порушень прав інтелектуальної власності, які призводять до величезних збитків правовласників, виникає під час перетину митного кордону відповідними товарами та продуктами. На сайті ДФС ми щоразу бачимо інформацію про затримання митниками та знищення великих обсягів контрафактних товарів. З правової точки зору найчастіше йдеться про порушення прав інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг. Аналізуючи проблематику боротьби з контрафактом та незаконним імпортом продукції в Україну, важливо відзначити існуючі прогалини правового регулювання, а саме: відсутність однозначного правового підходу щодо законодавчого врегулювання так званого паралельного «сірого імпорту» та застосування «принципу вичерпання прав».

Ввезення з метою продажу оригінальних товарів, що були введені в цивільний обіг на території інших країн без згоди власника прав на торговельну марку та без участі уповноважених імпортерів/дилерів, за кордоном прий­нято називати «паралельним імпортом». Чинним законодавством України наразі чітко не врегульоване питання принципу вичерпання прав, що підлягає застосуванню. Зокрема, частина 6 статті 16 Закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не визначає ні територію, на якій товари, позначені торговельною маркою, мають бути введені у цивільний оборот для цілей застосування принципу вичерпання прав (на території України — «національний принцип», на території будь-якої іншої країни світу — «міжнародний принцип»), ні саме поняття «введення в цивільний оборот» та дії, які мають бути здійсненні щодо товарів, щоб вони вважалися введеними в цивільний оборот для цілей принципу вичерпання прав.

Так звані сірі імпортери при імпорті відповідної продукції посилаються на дію в Україні міжнародного принципу вичерпання прав (згідно з яким власник торговельної марки не має права забороняти продаж товару, що вже був введений у цивільний обіг в іншій країні). У свою чергу, уповноважені особи митних органів вимагають одержання імпортером дозволу від правовласника (або ж наявності укладеного ліцензійного договору) для здійснення імпорту товару, який був введений у цивільний обіг на території іншої країни.

Таким чином, суть спірного питання, яке породжує виникнення суперечок та судових спорів, зводиться переважно до з’ясування судами питання про те, на якому саме етапі права власника свідоцтва (міжнародної реєстрації) є вичерпаними з точки зору українського законодавства: після того, як товари були введені в цивільний обіг незалежно від території, де це відбувається, або лише після того, як вони були введені в цивільний обіг на території України.

Останнім часом судова практика була неоднозначною щодо тлумачення питання застосування принципу вичерпання прав. Проте оглядовий лист Вищого господарського суду України № 01-06/521 від 28 лютого 2017 року свідчить про те, що судді, базуючись на практиці розгляду справ, дій­шли однозначного висновку з цього питання, зазначивши, що «позивач (або інша особа за його згодою), який ввів у цивільний оборот спірний товар під належним йому знаком для товарів і послуг на території будь-якої іншої держави, не має права заперечувати проти використання без згоди позивача зареєстрованого знака під час пропонування до продажу такого товару на території України».

Таким чином, Вищим господарським судом України було зроблено однозначний висновок про існування в Україні міжнародного підходу до вичерпання прав, а також прямо зазначено про те, що вибір конкретного принципу вичерпання прав належить до компетенції законодавця та має бути зафіксований у законі.

Ми розділяємо висновки суду з цього питання та вважаємо, що неузгодженість норм чинного законодавства про охорону прав на знаки для товарів і послуг з митним законодавством негативно впливає на механізм захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки та потребує законодавчого врегулювання.