Дискусія: Авторський проект

Євген ПІДЛІСНИЙ

Найближчим часом правила гри у сфері авторських прав можуть докорінно змінитися. І якщо вони будуть такими, як це пропонується у новому законопроекті, то від цього програють звичайні споживачі та постачальники окремих послуг, у першу чергу в мережі Інтернет

Дискусії довкола законопроекту № 6523 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» (­проект) точаться ще з літа 2010 року, коли було запропоновано його первинну версію. Наразі проект готовий до другого читання.

Кардинальні нововведення до українського законодавства, як правило, мають наслідками збільшення роботи в юристів з окремих напрямків. Так, Владислав Шаповал, партнер ЮФ «ЛЕКСФОР», вважає, що однозначно збільшиться кількість судових справ, пов’язаних із захистом авторських і суміжних прав — прийняття проекту надасть правовласникам та їхнім представникам більше можливостей для переслідування порушників і стягнення відшкодувань та грошових компенсацій. Відповідно, збільшиться потреба в спеціалізованих юридичних послугах і у тих осіб, до яких висуватимуться претензії.

Віталій Бобриньов, партнер ЮФ Pragnum, до найбільш перспективних напрямків юридичної практики відносить реєстрацію авторських прав, вирішення спорів з питань розподілу авторської винагороди та супровід спорів, пов’язаних з визнан­ням авторства та стягненням авторської винагороди. Окрему групу клієнтів медіаюристів можуть скласти інтернет-провайдери.

Чимало юристів сходяться на тому, що в них з’явиться більше можливостей захисту суб’єктів авторських і суміжних прав, а голов­ним напрямком роботи фахівців у галузі інтелектуальної власності будуть справи щодо захисту авторських і суміжних прав в Інтернеті. Проте є сумніви, що ситуація з порушеннями авторських та суміжних прав поліпшиться.

Забагато недоліків

Оцінюючи проект у цілому, юристи називають його досить сирим та незбалансованим. Юрій Крайняк, партнер ЮФ Jurimex, характеризує його як такий, що містить стільки неузгодженостей як внутрішніх, так і з іншими чинними законами України, що їх виправлення, швидше за все, буде більш ефективним шляхом надання нової редакції проекту закону. У будь-якому випадку вказані недоліки потрібно якомога швидше та якісніше виправити, оскільки прий­няття закону в такій редакції може поставити в тупик як юристів, так і декілька сегментів економіки, де активно використовуються авторські та суміжні права.

«Недоліки можна наводити до безкінчено, — говорить Юрій ­Крайняк. — Так, після вивчення проекту та всієї супровідної документації до нього склалося враження, що озвучені у пояснювальній записці цілі даним законопроектом майже не забезпечуються, оскільки відчутного підсилення захисту реальних носіїв прав інтелектуальної власності законопроект не передбачає. А слабо обдумане коригування термінологічного апарату в поєднанні з не зовсім чітким розумінням реальних потреб ринку та намаганням лобіювати інтереси посередників, а не правовласників може більше завдати шкоди, ніж принести користі».

Проектом пропонується внести зміни до низки визначень концептуальних понять і авторського права, при цьому часто складно знайти логіку таких змін. Приміром, поняття «розповсюдження», змінити яке пропонує законопроект. Фактично проект пропонує виключити з поняття «розповсюдження» безоплатне розповсюдження творів на інтернет-ресурсах, оскільки під це поняття підпадатиме лише продаж або інше відчуження оригіналу або примірника твору, тоді як, по-перше, примірником твору визнається лише матеріальна копія, а по-друге, під час копіювання файлу з твором не відбувається ані відчуження, ані продажу твору. По суті, проект зводить поняття «розповсюдження» лише до обігу матеріальних копій, тоді як Інтернет зазвичай оперує електронними файлами без матеріальних носіїв.

Також законопроект пропонує ввести ліцензування діяльності з «надання послуг з передавання даних, що містять музичні твори, їх виконання, фонограми або їх частини». При цьому незрозумілим залишається питання, чому, наприклад, ліцензуванню підлягають лише послуги з передачі даних, що містять музичні твори. Інші ж твори знаходяться поза межами регулювання цією статтею. Крім того, складно зрозуміти, про які саме послуги з передачі даних йдеться, — їхнє коло може бути надто широким, оскільки ні запропонована проектом норма, ні інші положення законодавства жодним чином не розшифровують це питання. А про питання, як ­провайдер може відстежувати зміст електронних файлів, що передаються його мережами, навіть не хочеться багато говорити — надто глобальна це проблема.

Грошове питання

Владислав Шаповал відзначає, що проект достатньо чітко виписує процедуру стягнення та розподілу винагороди за використання об’єктів авторських та суміжних прав, деталізує аж на рівні підзаконного акта статус та порядок роботи організацій колективного управління майновими правами (ОКУ). З таким висновком не погоджується Юрій Крайняк, який звертає увагу на те, що проект взагалі ніяк не регулює питання розподілу грошових сум, які були отримані ОКУ внаслідок прийняття судових рішень за позовами в інтересах правовласників. По суті, виходить, що, захищаючи права правовласників, ОКУ отримує кошти, які залишаються в розпорядженні ОКУ.

Проект передбачає введення збору за відтворення репрографічним способом примірників творів та їхніх частин, який сплачуватимуть виробники та імпортери таких товарів, як ксерокопіювальна техніка, флеш-карти та інші носії інформації. По суті, йдеться про введення нового обов’язкового платежу, який не передбачений Податковим кодексом України. Причому у випадку імпорту такий платіж пропонується стягувати ще до перетину митного кордону України. Вважаючи подібну новелу недоречною, Марія Ортинська, директор патентно-юридичної компанії IPStyle, звертає увагу на те, що обладнання та матеріальні носії можуть використовуватись не лише для репрографічного відтворення творів, а для, наприклад, множення документів у процесі господарської діяльності підприємства. Крім того, уповноважена ОКУ, що здійснюватиме збір цього платежу, не зможе визначити все коло суб’єктів авторських прав, яким необхідно виплатити винагороду. Незрозуміло, яким чином здійснюватиметься справедливий розподіл винагороди між авторами. Підсумовуючи, вищевказане нововведення лише збільшить економічне навантаження на виробників та імпортерів, що в свою чергу призведе до збільшення ціни на відповідну продукцію, проте навряд чи допоможе реалізувати справедливий механізм виплати винагороди авторам. Більше того, аналогічним є нововведення щодо обов’язку виплати винагороди виробникам та імпортерам матеріальних носіїв.

Недосконале колективне управління

Викликає подив пропозиція розділити ОКУ на звичайні та уповноважені, при цьому виключно останні відповідно до проекту збиратимуть роялті з усіх «фінансово привабливих» форм використання. У той же час не встановлюється, за якими критеріями визначатимуться уповноважені ОКУ, це питання віднесено до компетенції певного органу виконавчої влади. «Такий незрозумілий і невизначений розподіл у наших реаліях може призвести до створення чергової корупційної «годівниці», — говорить Владислав Шаповал.

Розглядаючи недоліки регулювання діяльності ОКУ, Юрій Крайняк звертає увагу на те, що їм пропонується відвести незвичну для них роль: проект хоче визнати ОКУ як суб’єктів контролю за порушенням законодавства про авторське право і суміжні права (за чинним законодавством органи контролю — це виключно державні органи, а не приватні компанії). Таким чином, ОКУ отримають права, які ширші за права міліції: останнім й для входження до будь-яких приміщень необхідна відповідна санкція. Проте, за законопроектом, ОКУ отримують право безперешкодно входити до будь-яких приміщень, «де планується здійснення або здійснюється пряме чи опосередковане використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав».

Інтернет-провайдери

Разом із тим правники знаходять і позитивні моменти. Оцінюючи проект у цілому, Дар’я Черняхівська, юрист МЮФ Integrites, ­відзначає, що у разі його прийняття права ­добросовісних користувачів Інтернет будуть більш захищені, ніж сьогодні. При цьому ретельніше конт­ролюватиметься робота інтернет-провайдерів, адже до Закону України «Про авторське право і суміжні права» будуть внесені зміни, які передбачають, що у разі виявлення порушення в мережі Інтернет суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав має право звернутися до особи, за допомогою послуг якої порушується авторське право і (або) суміжні права, у тому числі до провайдера/оператора телекомунікацій, котрий забезпечує доступ до мережі Інтернет або послуги з розміщення інтернет-сайту абонента на обладнанні провайдера, з вимогою сприяти припиненню порушення авторського права і (або) суміжних прав, яка має бути розглянута протягом двох тижнів, а порушення прав має бути припинене. Позитивним аспектом проекту пані Черняхівська називає включення до умисних порушень авторського права, передбачених статтею 176 Кримінального кодексу України, порушень у мережі Інтернет.

Віталій Бобриньов, у свою чергу, прагненням впровадити кримінальну відповідальність за, по суті, цивільно-правові порушення (невиплату авторської винагороди) вважає емоційно мотивованим. На те, що проект пропонує ввести кримінальну відповідальність за невиконання договірних зобов’язань перед ОКУ, звертає увагу і Юрій Крайняк.

У випадку прийняття проекту життя інтернет-провайдерів суттєво ускладниться, вважає Владислав Шаповал. Це обумовлено тим, що інтернет-провайдери на беззаперечну вимогу правовласників чи їхніх представників повинні будуть попереджати вказаного користувача про те, що він порушує чужі авторські права. «Якщо користувач самостійно не видалить зі свого веб-сайту чи іншого ресурсу виявлений правовласником нелегальний контент, інтернет-провайдер повинен буде протягом двох днів обмежити чи заблокувати доступ до нього або взагалі вилучити. У випадку невиконання дій з обмеження чи блокування доступу до веб-сайту, інтернет-провайдер вважатиметься таким, що сприяє порушенню авторських чи суміжних прав, і за це нестиме з користувачем солідарну відповідальність.

«Положення проекту щодо обов’язку інтернет-провайдерів припинити надання послуг особі, яка нібито порушує авторські або суміжні права, у першу чергу порушує права інтернет-користувачів, оскільки в будь-який момент той чи інший ресурс може припинити свою діяльність, що обмежить доступ користувачів до інформації», — зазначає Марія Ортинська. Проте Віталій Бобриньов не полишає надії на те, що практика у цій сфері піде вже апробованим цивілізованим шляхом — створення спеціалізованих агентств, що відстежують і попереджають порушення в мережі Інтернет.

На думку Юрія Крайняка, питання відповідальності провайдерів вирішене на вкрай низькому рівні. Це стосується як супутникових, так і інтернет-провайдерів, на яких пропонується перекладати відповідальність за дії, які перебувають поза межами їхнього контролю. Окрім того, проект пропонує наділити інтернет-провайдерів функціями з вирішення цивільно-правових спорів між правовласниками та користувачами контенту. І у випадку, якщо провайдер вирішить такий спір не так, як його згодом вирішить суд, то такий провайдер відповідатиме перед правовласником солідарно з порушником.

Нереальні механізми

ар’я Черняхівська,
юрист МЮФ Integrites

Пункт 2 частини 1 статті 43 проекту передбачає, що у разі прямого чи опосередкованого використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм чи їхніх примірників та зафіксованих у них виконань шляхом публічного сповіщення за допомогою мережі Інтернет або інших подібних технологій, особа, яка здійснює таке використання, зобов’язана виплачувати за це винагороду. При цьому, відповідно до Проекту, забезпечення права на винагороду в разі публічного сповіщення за допомогою мережі Інтернет на користь авторів, виконавців, виробників фонограм, виробників відеограм здійснюється виключно через уповноважені організації колективного управління. Такі жорсткі міри відповідальності для інтернет-провайдерів зумовлені тим, що боротьба з піратством в Інтернеті можлива лише саме за їхньої підтримки та сприяння. Подібна практика є розповсюдженою в таких країнах, як США, Великобританія та Франція.

Не треба вважати, що на сьогодні авторські та суміжні права в Інтернеті не захищаються взагалі, — це не так. Проте існуючі механізми захисту не відповідають реаліям сучасного життя і стрімкому розвитку інтернет-технологій, а тому законодавство в сфері захисту авторських та суміжних прав, а особливо в мережі Інтернет, має постійно вдосконалюватися. Тож варто сподіватися, що після прийняття проекту порушень у сфері авторського права та суміжних прав стане менше, а інтернет-користувачі та інтернет-провайдери більш добросовісно використовуватимуть мережу Інтернет, хоча б з побоювань бути притягнутими до відповідальності.

Вузьковідомчі питання

Владислав Шаповал,
партнер ЮФ «ЛЕКСФОР»

Адекватним кроком є запровадження норми про можливість стягнення відшкодування в подвійному розмірі збитків, завданих порушенням авторського права (до речі, аналогічна норма вже давно працює в сусідній Росії). Збільшення мінімального розміру адміністративних штрафів, передбачених за порушення прав інтелектуальної власності, з нинішніх сміхотворних 10 нмдг до 50 нмдг теж не є надмірним. У той же час пропозиції встановити кримінальну відповідальність за невиплату винагороди або відрахувань у сфері авторського права і суміжних прав є достатньо спірними, особливо враховуючи загальну тенденцію до декриміналізації економічних правопорушень в Україні.

Основним недоліком проекту можна назвати те, що його розробники замість намагання оновити назагал нормативне регулювання авторського права в Україні і привести його у відповідність сучасним європейським підходам, сконцентрувалися на вузьковідомчих питаннях керування грошовими потоками винагород, відрахувань тощо (цим питанням присвячена абсолютна більшість запропонованих змін).

Серед позитивних положень проекту — певне вдосконалення законодавчої термінології, як, наприклад, нове вдале визначення терміна «відтворення»; впровадження деяких прогресивних норм, скажімо, можливість нотаріально засвідчувати зображення веб-сторінок для їхнього подальшого використання як доказів чи можливість укладати ліцензійні угоди на програмне забезпечення не лише у письмовій формі, а й шляхом вчинення конклюдентних дій.

Складність збору доказів

Марія Ортинська,
директор ПЮК IPStyle

Проект передбачає як позитивні, так і негативні нововведення. Звичайно, болючим питанням як для авторів, так і для підприємств є положення щодо сплати винагороди за репрографічне відтворення опублікованих творів та сплата коштів виробниками й імпортерами обладнання і (або) матеріальних носіїв. Серед позитивних моментів — внесення змін до Закону України «Про нотаріат» щодо порядку засвідчення нотаріусами копій веб-сторінок, що містять об’єкти авторського права і суміжних прав. Вищевказане положення дозволить ефективніше захищати авторські права в мережі Інтернет, адже на сьогодні головною проблемою захисту прав в мережі Інтернет є складність збору доказів.

Іншим важливим нововведенням є положення про те, що майнові права на комп’ютерну програму, базу даних, створену в зв’язку з виконанням договору, якщо інше не встановлено таким договором, належать особі, в якої працює автор. Аналогічне положення передбачене і щодо створення комп’ютерних програм і баз даних за замовленням. Ці положення відповідають тим відносинам, які на сьогодні склалися.

Крім того, проектом передбачається можливість укладення договору на використання комп’ютерної програми шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, причому умови таких договорів можуть бути викладені у примірниках комп’ютерних програм чи додаватись до них як окремий документ. Приєднання може здійснюватися шляхом виконання особою, яка приєднується до договору, певних дій, що виражають її волю до такого приєднання. Внесення таких змін позитивно вплине на розвиток IT-індустрії та спросить процедуру купівлі ліцензійного програмного забезпечення.

Жорстке обмеження

Юрій Крайняк,
партнер ЮФ Jurimex

Однією з найбільш незбалансованих рис проекту є відверте лобіювання інтересів організацій колективного управління майновими правами. З невідомих причин власника авторських прав позбавили права самостійно визначати розмір винагороди за використання його об’єктів у кабельних мережах та узгоджувати порядок її збору. За проектом це реалізовується виключно «через уповноважені організації колективного управління». Проект пропонує ввести обов’язкове колективне управління правами, що, по суті, є жорстким обмеженням правовласника в його правах розпоряджатись своїми правами інтелектуальної власності, зокрема правом надавати дозвіл та правом самостійно збирати винагороду і визначати її розмір. Разом із тим, згідно зі статтею 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Окрім того, незрозумілим залишається питання, як може бути впроваджене обов’язкове колективне управління, якщо правовласники не передадуть ОКУ своїх прав в управління. Зі змісту частини 1 статті 47 проекту вбачається, що повноваження управляти правами ґрунтується на договорах доручення з правовласниками, а їхня відсутність робить діяльність ОКУ нелегальною. По суті, проект допускає можливість нелегального збору винагороди організаціями колективного управління, що є неприйнятним.

Ще одним нововведенням є наділення ОКУ повноваженнями заявляти позови та здійснювати представництво у судових справах інтересів тих суб’єктів авторського права, які свої права в управління не передавали. Недооцінити таке нововведення навіть складно: який-небудь виконавець може спокійно собі жити в іншій країні світу і навіть не підозрювати, що від його імені в Україні точаться судові бої, а його інте­реси представляє якась ОКУ. Але найцікавіше може виявитись, якщо ОКУ судовий процес програє або просто відмовиться від позову чи укладе мирову угоду на умовах, які автору невідомі. Проте у випадку, якщо автор коли-небудь все-таки вирішить подати позов до українського суду, то дії ОКУ можуть стати неподоланною перепоною в отриманні ефективного захисту порушених прав.