Post Scriptum: Судова реформа в Україні. Коротко про головне
Будь-яка реформа передбачає кардинальні перетворення, скасування раніше діючих принципів побудови будь-якої системи. Для політичного та юридичного дозрівання проведення однієї із найважливіших для суспільства судової реформи Україні знадобилося 23 роки з часу проголошення незалежності 24 серпня 1991 року.
2016-й та 2017-й роки продемонстрували, що в реаліях судова реформа, крім негативних, справді дає й позитивні зміни у країні, а саме:
— скасовано абсолютний суддівський імунітет. Відтепер без згоди Верховної Ради України правоохоронні органи мають право затримати підозрюваного у корупції суддю на місці вчинення кримінального правопорушення або безпосередньо після отримання неправомірної вигоди, що дозволяє мінімізувати ризики його втечі з країни;
— подання декларацій про доходи родини суді. Наприкінці 2016 року судді, котрі не бажали публічного висвітлення доходів їхніх родин, масово виходили на пенсії та звільнялися з посад. На сьогодні рівень життя судів, їхніх родин — під постійним контролем, та у випадку неможливості пояснити законність джерела своїх доходів це має стати підставою для звільнення суді;
— парламентом збережена Вища кваліфікаційна комісія суддів, сформована у 2014 році (для зайняття суддями посад у нових судах усіх рівнів на конкурсних засадах);
— в оцінюванні суддів бере участь Громадська рада доброчесності (її висновки не є вирішальними, однак для їх подолання необхідно 2/3 голосів складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів);
— створена Вища рада правосуддя для призначення на посаду судді безстроково;
— Президент звернувся до парламенту з метою невідкладного прийняття нових процесуальних кодексів України за затвердженими ним законопроектами.
Однак на сьогодні є й деякі негативні фактори:
— неоднакова практика Верховного Суду України, який у подібних ситуаціях приймає протилежні рішення, що є обов’язковим для судів нижчого рівня при ухваленні відповідних рішень;
— організаційні проблеми. Верховна Рада України масово звільняє суддів, при цьому не ухвалюючи рішень про обрання суддів безстроково. Такі обставини призвели до фактичного блокування (відсутність повноважень суддів) певних районних судів міст та областей. Крім того, в деяких судах судді працюють і за себе, і за своїх колег, які також перебувають без повноважень, що суттєво збільшує навантаження на діючих суддів та строки розгляду справ;
— тіньові технології роботи органів правосуддя (обвинувальний нахил, отримання неправомірних благ, «кумівство», судова солідарність, фальсифікація протоколів судових засідань) та силових структур (фабрикація доказів, вибіркове кримінальне переслідування тощо).
У зв’язку із неприйняттям Закону «Про Конституційний Суд України» подальша повна реалізація судової реформи в Україні перебуває на «стопі» на невизначений строк, позаяк повноваження КСУ необхідно привести у відповідність до змін, які були внесені в частині правосуддя до Конституції України.
Однак сподіваємось, що все ж таки до кінця року будуть виконані такі важливі для громадян та державної системи завдання судової реформи, як:
— завершення конкурсного відбору суддів та початок роботи нового Верховного Суду;
— створення Вищого антикорупційного суду (як суду першої інстанції для реалізації завдань Національного антикорупційного бюро та Спеціальної антикорупційної прокуратури, оскільки на цей момент суди загальної юрисдикції у більшості випадків зволікають з розглядом справ щодо підозрюваних-високопосадовців);
— створення електронного суду;
— прийняття ухваленого у першому читанні законопроекту № 2033а «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо забезпечення окремим категоріям засуджених осіб права на правосудний вирок)».
Юридична спільнота розуміє, що судова реформа (в актуальному національному стані) — це не моментний акт, її неможливо провести за місяць, адже це складний, тривалий та багатоетапний процес. Водночас без судово-правової реформи подальший рух для України буде вкрай складним. Там, де суд незалежний, професійний, об’єктивний, справедливий, є правда та істина. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року в статті 6 закріплює право на справедливий судовий розгляд незалежним та неупередженим судом за кожною людиною та громадянином. Саме до такого суду, як соціальної цінності, прагне будь-яке цивілізоване суспільство, проводячи для цього реформи.
