Проза життя: Правила життя
ВІКТОРА МОСКАЛЕНКА

Віктор Семенович Москаленко — суддя у відставці. Але це надзвичайно стисла характеристика правника, який майже всю свою професійну кар’єру присвятив суддівству: державному арбітражу, який згодом трансформувався в господарське судочинство. У лютому 2003-го він став заступником голови Вищого господарського суду України. Тоді ж у суді було створено судову палату з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Пан Москаленко очолював палату з часу її утворення. Прогулюючись парком Шевченка осіннім теплим днем, Віктор Семенович розмірковує про майбутнє ІР-реформи та перспективи законодавчого забезпечення ІР-сфери, розповідає про колег, разом з якими піднімав «інтелектуальну спеціалізацію» в судах, про підлеглих, для яких став наставником, та ділиться своїми правилами життя

З дитинства я прагнув побачити, що за горизонтом, і таке прагнення допомагало мені пізнавати світ. У дорослому житті важливо не втратити це прагнення як запоруку успіху в досягненні високого професіоналізму.

Кваліфікація «юрист» означає для мене бути озброєним знанням законодавства, що важливо не лише для успішної професійної діяльності, але і є потребою повсякдення.

Мій основний внесок у розвиток українського правосуддя — діяльність із забезпечення належного рівня судового захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності шляхом підготовки методичних документів, необхідних для однакового і правильного застосування господарськими судами законодавства у відповідній сфері, та навчання суддів, причетних до ІР-справ.

Щоб бути хорошим суддею, недостатньо мати хорошу освіту. Потрібно бути порядною і совісною людиною із загостреним відчуттям справедливості.

Запорукою успішної інституційної реформи IP-сфери є створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності і кроки до подальшої спеціалізації суддів як ефективної системи судового захисту відповідних прав.

Мені хочеться жити в країні, де повага до закону буде нормою для всіх членів суспільства, незалежно від соціального статусу і майнового стану, коли кожен буде захищений силою закону і не почуватиметься безправним.

Свобода — це багатогранне поняття, яке має різне значення для кожної людини. Для мене — це, насамперед, свобода вибору, можливість поводитися на власний розсуд, але не вседозволеність.

Мій улюблений літературний персонаж — професор Преображенський з роману Михайла Булгакова «Собаче серце».

Завжди захоплювався одним музикантом. Це — Стінг.

Щасливим мене робить моя сім’я, яка підтримувала і підтримує мене і в радості, і в не дуже радісні моменти життя. Водночас актуальним для мене є гасло: хочеш бути щасливим — будь ним.

Люблю все, що пов’язане з моєю родиною.

Моя ахіллесова п’ята жодним чином не впливала на виникнення проблем у моїй професійній діяльності.

Я відкрито заявляв: з прийняттям нових процесуальних законів проблему належного розмежування юрисдикцій судів не розв’язано, про що свідчить новітня судова практика.

Дуже добре пам’ятаю часи, коли елементарне було у дефіциті й по талонах, а за хлібом стояли черги і він, здебільшого, був кукурудзяний. Не дай Боже пережити такі часи ще раз.

Найбільше у сучасному світі мене дивує стрімкий розвиток науки і технологій. Те, що вчора було фантастикою, сьогодні стає буденним.

Людство навчиться розв’язувати глобальні проблеми, оскільки від цього залежить подальше існування цивілізації і її розвиток. Біда навчить.

Неочікуваним відкриттям для мене стала можливість реалізувати мрії дитинства — побачити світ і зрозуміти, що за кордоном не все так погано, як нас учили.

Мені пощастило мати талановитих наставників, які вчили своїм прикладом роботи над документами і ставленням до професійних обов’язків.

Найкраще, що трапилося зі мною в житті, — це можливість зай­матися «сродною» працею.

Ніде не почуватимуся комфортніше, ніж удома, в Україні, в якій не все так погано, як ми інколи думаємо.

Коли я був молодшим, думав, що все найкраще ще попереду.

Труднощі і негаразди можна подолати, коли ти наполегливий у досягненні поставленої мети.

Є лінія, перетнувши яку неможливо повернутися. Для судді — це свідоме порушення закону.

Усе буде добре, коли ми зрозуміємо, що якість життя здебільшого залежить від кожного з нас, починаючи з місця, де ми живемо і працюємо.