Енергетика: Пальний нагляд
Впроваджені державою заходи на внутрішньому ринку нафтопродуктів позитивно впливають на розвиток галузі
Одним із важливих елементів побудови зовнішньоекономічних відносин будьякої держави є формування стійких, актуальних та економічно вивірених операцій з імпортуекспорту нафти та нафтопродуктів.
Відповідно до офіційних даних Мінекономрозвитку, на липень 2019 року ціна реалізації нафти на території України становила 11 524,02 грн за тонну. Сучасний стан ринку нафтопродуктів в Україні на сьогодні демонструє надмірну залежність від імпорту, що негативно впливає на енергетичну безпеку держави в цілому, особливо під час військових дій. Враховуючи наявність конфлікту з головним імпортером нафти і нафтопродуктів до України, нині досить гостро постає питання реформування внутрішнього нафтового ринку.
СТАРТЕГІЧНІ КРОКИ В РЕФОРМУВАННІ
Україна вже зробила певні кроки в реформуванні нафтового ринку та оновленні державного курсу, зокрема, через прийняття у серпні 2017 року нової Енергетичної стратегії України на період до 2035 року, в якій зазначені кроки інтеграції нафтової інфраструктури через поглиблення міжнародної співпраці в повномасштабному використанні потенціалу нафтотранспортної інфраструктури, реалізації проєктів з диверсифікації джерел та маршрутів постачання нафти як в Україну, так і для країн Європи з альтернативних джерел маршрутом через Україну, а також формування та підтримання в Україні необхідного рівня запасів нафти і нафтопродуктів.
Стратегічно важливим є також напрям реалізації проєктів з підвищення ефективності використання та розбудови нової нафтової інфраструктури, що становить спільний інтерес для підвищення енергетичної безпеки регіону.
Зокрема, у сфері споживання нафти і нафтопродуктів пропонується впровадження таких кроків:
— сприяння раціональному використанню автомобільного палива та інших енергоресурсів шляхом розвитку відповідних технологій та застосування високотехнологічного обладнання;
— стимулювання збільшення використання екологічних видів моторного палива, збільшення частки екологічних видів палива в балансі їх споживання із забезпеченням стимулів до її нарощування;
— освоєння нових родовищ та горизонтів (буріння бокових стовбурів тощо);
— підвищення прозорості і публічності процесу видачі спеціальних дозволів на користування надрами, забезпечення його системності, скорочення строків та переліку процедур, пов’язаних із наданням спеціальних дозволів на користування надрами;
— стимулювання розробки покладів із важковидобувними та виснаженими запасами нафти шляхом встановлення обґрунтованих ставок рентної плати за користування надрами;
— стимулювання високоякісних сейсмічних досліджень, надання сервісних послуг, буріння розвідувальних свердловин на нових площах і родовищах;
— сприяння активному застосуванню прогресивних методів і технологій підвищення нафтовіддачі пластів;
— формування сприятливої політики для технічного переоснащення та модернізації НПЗ та ГПЗ із використанням сучасних технологій глибокої переробки;
— створення сприятливих фіскальних умов, тарифів та інвестиційного клімату для постачання сирої нафти для переробки;
— забезпечення щонайменше 50 % потреб внутрішнього ринку в нафтопродуктах екологічного класу не нижче за Євро5 українського виробництва;
— удосконалення державної системи контролю якості нафтопродуктів (посилення стандартів якості моторного палива та контролю за їх дотриманням);
— впровадження системи ринкового нагляду за якістю моторного палива, запровадження заходів із стимулювання дотримання визначених стандартів якості та посилення інформування суспільства щодо компаній, відповідальних за поширення неякісного палива;
— ефективне використання потужностей НТС України для надійної роботи діючих нафтотранспортних маршрутів та створення нових напрямків транспортування;
— залучення нових обсягів для транспортування нафти на вітчизняні НПЗ, а також транзитом через Україну;
— активна участь у проєктах інтеграції НТС України з нафтотранспортними системами та нафтопереробними потужностями інших країн для організації альтернативних постачань;
— підвищення конкурентоспроможності постачань нафти з альтернативних джерел завдяки тарифній політиці, зниженню портових зборів тощо;
— забезпечення захисту інвестицій у нафтотранспортні проєкти;
— впровадження сучасних технологій транспортування різних сортів та блендінгу (змішування) нафти;
— підвищення ефективності експлуатації наявної інфраструктури для постачань неросійської нафти до Європи;
— заходи щодо сприяння реалізації транс’європейських трубопровідних проєктів;
— реалізація заходів для надійного енергозабезпечення та захищеності енергетичної інфраструктури, диверсифікації джерел і маршрутів постачання нафтопродуктів, у тому числі подолання залежності від РФ у постачанні енергетичних ресурсів;
— створення умов для зниження залежності від імпортних надходжень на користь розширення і використання потужностей власного виробництва і диверсифікації імпорту (не більш ніж 30 % з одного джерела);
— створення мінімальних запасів нафти та нафтопродуктів за 90денним (або 61денним) стандартом і змішаною системою управління ними; оптимізація запасів відповідно до структури споживання по регіонах, а також за сценаріями використання тощо.
МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НАФТОВОГО РИНКУ
Розгалужений апарат державних органів має низку методів безпосереднього регулювання ринку нафтопродуктів в Україні. Найбільш широко застосовуваним методом є адміністративний, який включає дієві механізми впливу на нафтовий ринок через пряме втручання в діяльність підприємств.
До адміністративних методів належать такі: ліцензування, встановлення норм і стандартів щодо регламентації відповідності вимогам внутрішнього і зовнішнього ринків, стягнення митних податків і зборів, здійснення державного підприємництва, здійснення державних інвестицій, створення цільових програм, контроль за цінами, контроль за якістю продуктів та послуг, контроль за входженням у ринок та виходом з нього.
Ліцензування застосовується з метою захисту споживачів від потенційних зловживань та неякісної продукції недобросовісних підприємств. На сьогодні ліцензуванню на нафтовому ринку підлягає транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами та експортноімпортні операції з нафтою та нафтопродуктами. Але цей перелік може поповнитися такими категоріями ліцензування: переробка нафти, виробництво нафтопродуктів, оптова і роздрібна торгівля пальним.
З метою відповідності світовим стандартам ринку нафтопродуктів держава встановлює внутрішні норми і стандарти, наприклад, на виробництво бензинів та дизпалива за системою «Євро», що являє собою систему норм токсичності відпрацьованих газів автомобільних двигунів у країнах ЄС. Ця система постійно оновлюється, а стандарти орієнтують на зменшення токсичних викидів. З 1 січня 2006 року в Україні набули чинності ці екологічні правила — норми «Євро2», а на цей момент у державі вже діють екологічні норми «Євро5» строком до 2020 року.
Митні податки і збори. Цей механізм посідає важливе місце не лише в системі заходів регулювання ринку, а й як важливий елемент наповнення державного бюджету. На жаль, в Україні досить тривалий час не було конкретної державної політики з впровадження податків, що негативно відображалося на загальному стані ринку. Так, наприклад, через високі імпортні ставки мита у 2005 році стався дефіцит палива в Україні під час посівних робіт. Відтоді ситуація дещо стабілізувалася і за допомогою податків та зборів регулюється клімат ринку: при скасуванні чи зменшенні податків та зборів має місце зростання конкуренції, а при їх збільшенні можлива монополізація ринку.
Державне підприємництво. Проаналізувавши державну політику на нафтовому ринку, можна виділити декілька суттєвих моментів:
— повний контроль щодо транспортування нафти магістральними трубопроводами. Відповідно до енергетичної стратегії до 2035 року, магістральні нафтогазопроводи мають залишитись винятково у державній власності;
— передача Дрогобицького та Надвірнянського нафтопереробних заводів до ПАТ «Укртатнафта» з 2014 року, що фактично створило ризик монополізації ринку;
— ПАТ «Укртатнафта» (Кременчуцький НПЗ) — єдиний великий працюючий нафтопереробний завод на території України. На сьогодні 43,05 % акцій належать державі в особі НАК «Нафтогаз України», 56 % акцій — офшорним структурам «Приват» Ігоря Коломойського та Олександра Ярославського.
Держані замовлення. Проблема державних контрактів полягає насамперед у застарілій законодавчій базі, що потребує реального реформування та актуалізації відповідно до сучасних реалій нафтового ринку.
Контроль за якістю продукції нафтотрейдерів здійснюється на основі Закону України «Про впорядкування обігу нафтопродуктів» від 2011 року. Відповідно до досліджень якості пального, в Україні у 2019 році на офіційних АЗС спостерігався високий рівень якості нафтопродуктів.
СУЧАСНИЙ СТАН НАФТОВОГО РИНКУ
Гостра необхідність реформування нафтового ринку в Україні обумовлена, зокрема, встановленням у червні 2019 року істотних обмежень поставок нафтопродуктів з РФ, а також перехід на щомісячне узгодження обсягів експорту палива в Україну.
У зв’язку з цими подіями питаннями зниження ризиків на ринку нафтопродуктів України займалася експертна група Нафтогазової асоціації України — створене у 2010 році галузеве об’єднання, що представляє інтереси найбільших гравців нафтогазового ринку. Сьогодні до складу Асоціації входять 14 найбільших оптових, роздрібних, видобуваючих, переробних підприємств, що представляють національний, міжнародний, приватний і державний бізнес, серед яких — WOG, ОККО, Shell, «AMIC Україна», SOCAR, KLO, «Паралель», ZOG, Glusco, «Газтрон», «Укргазвидобування», «Центрнафтогазпостач», а також оптові постачальники «БНКУкраїна» та «Анвітрейд».
З метою зниження залежності українського ринку від поставок з РФ і підвищення стійкості ринку експертами було запропоновано альтернативні напрями:
— внутрішня нафтопереробка;
— формування мінімального запасу нафтопродуктів (МНЗ), першочергово у стратегічних сферах (оборонній та транспортній). Зазначений крок передбачений також зобов’язаннями України щодо імплементації законодавства Європейського Союзу в межах реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Згідно із зазначеними зобов’язаннями, Україна має забезпечити повномасштабне функціонування національної системи МЗН до 2022 року;
— налагодження морського імпорту, який на сьогодні складає не більш ніж 10 %. За результатами дослідження експертної групи, наявна портова інфраструктура потенційно здатна замістити не лише російські, а й білоруські поставки.
За результатами роботи експертної групи було розроблено такі шляхи підвищення економічної ефективності морських перевозок:
— вдвічі знизити портові збори до рівня середньоєвропейських;
— ввести пільговий залізничний тариф на вивезення палива з портів;
— пріоритетно забезпечити нафтоперевалочні комплекси рухомим складом.
Потенційною проблемою в цьому випадку стає домінуюче становище групи «Приват» у сфері портової нафтоперевалки, що в сумі з контролем над найбільшим у країні Кременчуцьким нафтопереробним заводом створює загрозу монополізації ринку.
З метою зниження рівня загрози експертами було запропоновано уряду повернутися до активної участі в управлінні Кременчуцьким НПЗ, в якому державі належить 43 % акцій, і розглянути можливість участі в завантаженні підприємства нафтою силами НАК «Нафтогаз України».
Крім зазначених вище кроків, важливим елементом у побудові конкурентоспроможного середовища ринку є ліквідація «тіньового» сектору ринку нафтопродуктів. З цією метою з 1 липня 2019 року запроваджується низка заходів, зокрема ліцензування операцій з нафтопродуктами, впровадження системи моніторингу фактичних залишків палива на складах за допомогою рівнемірів у стаціонарних і пересувних сховищах, модернізація системи адміністрування паливного акцизу.
На основі зазначеного вище можна зробити такий висновок: нафтовий ринок України сьогодні перебуває на стадії активного реформування, зумовленого зовнішньоекономічним та військовим факторами. Сформована стратегія та конкретні кроки до енергетичної самостійності позитивно впливають на стан внутрішнього ринку нафтопродуктів України, а чітке слідування зазначеним курсом дасть змогу стабілізувати позицію України як енергетично незалежної держави.