Банківське право: Валютна установка

Законодавці зробили перший крок до позичальників, які мають проблемні кредити в іноземній валюті

Ситуацію з проблемними валютними кредитами, які масово отримали українці ще на початку 2000-х років, зі сторони держави не вирішено дієво й до сьогодні.

Комерційні банки України у 2004–2008 роках, ігноруючи Основ­ний Закон України — Конституцію, валютне законодавство України та постанови Національного банку України, почали активно кредитувати фізичних осіб в іноземній валюті.

Люди, у свою чергу, намагаючись вирішити свої побутові питання та маючи сподівання на більш-менш стабільну ситуацію з курсом долара, у період до початку фінансової кризи в країні масово отримували іпотечні валютні кредити, але фактично потрапили в боргову пастку через різку девальвацію гривні. Уперше це відбулося наприкінці 2008-го, коли курс гривні обвалився на 70 % і у 2009-му стабілізувався на рівні, близькому до 8 гривень за долар США, на сьогодні ми маємо курс уже 28 грн за долар США.

 

Врахувати інтерес

 

Перед позичальниками постала проблема валютних кредитів, у більшості доходів для їх покриття бракувало. Відповідно, в судах з’явилась величезна кількість позовів про стягнення кредитної заборгованості, оскільки мільйонна армія українських позичальників не впоралась із таким навантаженням на сімейний бюджет.

Варто звернути увагу на те, що однією з матеріальних концепцій верховенства права є «держава загального добробуту» — реальна рівність, доб­робут, захист громади. Суди мають при вирішенні, у тому числі, кредитних спорів розглядати справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. На жаль, українська судова влада, на відміну від європейських судів, не стала на захист порушених прав споживачів кредитних послуг в іноземній валюті, а прийняті судами рішення в основному спрямовані на задоволення позовів кредитних установ.

Щодо пропозицій НБУ, які на цей час існують, то вони не зовсім збігаються з вимогами тих, хто отримав валютні позики. Проте маємо сподівання, що вже незабаром ці ініціативи можуть перетворитися на реальні законодавчі зміни. Так, 29 грудня 2020 року народні депутати зареєстрували проєкт Закону «Про відновлення порушених прав споживачів фінансових послуг» (№ 4557) Ідея не нова — допомогти валютним позичальникам розрахуватися за кредитами. Щоправда, механізм більш радикальний: перерахувати зобов’язання за кредитними договорами в гривні за курсом на момент підписання останніх, а здійснені щомісячні платежі — на момент їх внесення.

Якщо після перерахунку виявиться, що позичальник заплатив більше, ніж отримав, кредит вважатиметься погашеним. Якщо ні — залишок реструктуризують під відсоток, зазначений у первинному договорі.

Закон спрямований на відновлення конституційної справедливості, передбаченої статтею 99 Конституції України: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основ­ною функцією центрального банку держави — Національного банку України», та довіри споживачів фінансових послуг — фізичних осіб до банківської системи України, порушених як комерційними банками, які не дотримувались не тільки Основного Закону країни — Конституції, а й валютного законодавства та Закону України «Про захист прав споживачів» у цілому, так і НБУ в результаті його безконтрольності за дотриманням банками зазначеного вище законодавства.

Пропонується законодавчо закріпити право позичальника, який має заборгованість перед кредитором, на звернення до кредитора із заявою про реструктуризацію зобов’язань за споживчим кредитом. Така реструктуризація зобов’язань за споживчими кредитами має бути здійснена кредитором протягом одного місяця з моменту отримання письмової заяви позичальника. У разі смерті позичальника кредитор зобов’язаний буде за заявою особи, яка прийняла спадщину, провести реструктуризацію відповідно до цього закону, не очікуючи закінчення терміну, ­відведеного законодавством для прийняття спадщини.

Банки та інші кредитори, яким було переуступлене право вимоги в позасудовому порядку та якими здійснена перереєстрація майна позичальника або відкриті виконавчі провадження на підставі нотаріального напису, зобов’язані будуть зупинити виконавчі провадження та відновити власність позичальників.

У разі неможливості повернення заборгованості на баланс кредитор має відшкодувати позичальнику понесені ним збитки за заявою позичальника, але не більше від ринкової вартості застави за кредитом, визначеної незалежним оцінювачем.

Кредиторам буде заборонено встановлювати для позичальників додаткові зобов’язання щодо сплати будь-яких платежів, зборів, комісій тощо на свою користь за проведення реструктуризації зобов’язань за кредитними договорами.

Протягом двох років з моменту набуття чинності цим Законом пропонується встановити мораторій (заборону) на звернення стягнення на будь-яке майно позичальників та/або їхніх поручителів, наданих у забезпечення виконання зобов’язань за споживчими кредитами.

Також заборонятиметься звернення стягнення на нерухоме майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя споживчого кредиту з проживаючими в ньому малолітніми дітьми, або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці до завершення реструктуризації кредиту та втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

 

Розрахунок на справедливість

 

Варто зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на необхідність дотримання принципу верховенства права у своїх рішеннях від 29 червня 2010 року № 7, від 11 жовтня 2011 року № 10. У правовій позиції КСУ визначено, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності.

Важливість дотримання принципу правової визначеності також закріплена і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні «Реквеньї проти Угорщини» (№ 25390/94, &34, ECHR 1999) зазначено, що закон має бути сформульованим із достатнім ступенем передбачуваності, щоб надати особі можливість у розумній, залежно від обставин мірі, передбачити наслідки певної дії.

Цей принцип вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб правовідносини залишалися передбачуваними. Положення про передбачуваність ситуації, зокрема, стосується випадку неприведення статей 3 та 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року у відповідність до статті 99 Конституції України, що призвело до використання іноземної валюти як засобу платежу за рахунок кредитних кош­тів у грошовому обігу країни.

Безконтрольність комерційних банків призвела до масового споживчого кредитування фізичних осіб в іноземній валюті, що у зв’язку з різкою девальвацією гривні спровокувало фінансову кризу в жовтні 2008 року.

Тож є сподівання, що у цих правовідносинах буде відновлено конституційну справедливість, а права громадян, котрі мають проблемні кредити в іноземній валюті, які внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України і знецінення національної валюти втратили значну частину своїх доходів і заощаджень, будуть захищені законодавцем. У цьому випадку це може вирішитись шляхом усунення першопричини системної проблеми шляхом внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування. Адже обов’язком держави є забезпечення кожному громадянину дотримання необхідних стандартів у системі прав людини, які повинні бути захищені і гарантовані.