Особистість: АРТЕМ СТОЯНОВ: крок на випередження

Юридична професія зобов’язує швидко реагувати на процеси, що відбуваються не лише у законодавчому полі, а й у суспільстві. Не менш важливим є розуміння того, що нас очікуватиме завтра. Але найскладніше — не звернути з обраного шляху. Визначивши судову практику для себе пріоритетною, юридична група LCF успішно розвиває її протягом дев’яти років. Чому ця практика стає дедалі популярнішою, чи варто очікувати від судової реформи реальних змін і чого їй сьогодні бракує, а також про власне бачення перспектив юридичного бізнесу розповів старший партнер юридичної групи LCF, адвокат Артем СТОЯНОВ

Сьогодні реформа судової системи є однією з найбільш обговорюваних. Ви вже відчули якісь реальні зміни?

Не можу сказати, що щось змінилося на краще. Більше того, ті принципи, які декларувалися Майданом — очищення влади, системні зміни тощо, — не дотримуються. Сьогодні ми бачимо, що з суддями, які заплямували свою репутацію під час революційних подій, нічого не відбувається: немає ніяких дисциплінарних проваджень, інших розслідувань, які були б доведені до кінця. Декларація є, але на практиці нічого реального та ефективного не спос­терігаємо.

Звичайно, ми очікуємо на зміни та продовжуємо працювати. Але марні очікування можуть ще більше занурити в депресію і бізнес, і юристів.

 

Можливо, висновки робити ще зарано?

З одного боку, так, а з іншого — навіть запізно, бо прой­шло вже багато часу і нічого не зроблено. Якщо найб­лижчим часом ситуація не зміниться, наслідки можуть бути незворотними через цілковиту недовіру до судової системи.

Зараз усіх собак вигідно вішати на суддів, бо судді — елемент системи, за допомогою якого значною мірою створено ситуацію, яку ми спостерігаємо. У цьому також є провина адвокатів, прокурорів, правоохоронних органів, виконавчої та законодавчої влади. Але чомусь зараз вигідно звинувачувати саме третю гілку влади, хоча вона ніколи не була по-справжньому незалежною. Навіть зараз законодавча і виконавча гілки влади хочуть конт­ролювати судову.

 

У тому числі шляхом призначення суддів?

Призначення — це не інструмент контролю, це звичайна практика. Має бути незалежною сама реалізація функції судді, потрібно виключити інструменти впливу на суддю в момент прийняття рішення. А це можливо через складну процедуру притягнення суддів до відповідальності. Багато хто скаже, що у суддів процедура притягнення до відповідальності і так є складною, але в результаті ми отримали корупцію. Я залишаюся прихильником того, що не можна все зарегулювати, щоб побороти корупцію, — її потрібно побороти насамперед у головах. Бо якщо корупція залишатиметься особливістю менталітету, ви її не переможете.

Незалежність, неможливість впливу на суддів — світова практика. Якщо ми нівелюватимемо цим базовим принципом, незалежну модель судової влади ми не побудуємо.

Так, законодавчо обмежено вплив на суддю в момент прийняття ним судового рішення, коли він знаходиться в нарадчій кімнаті. Але ж це не єдина можливість впливу. Можна і потрібно забезпечувати недопущення впливу на суддю під час комунікації зі сторонами у разі пропонування останніми неправомірної вигоди. І тут більшість питань має бути до правоохоронних органів.

Стосовно звинувачення судді у винесенні завідомо неправосудного рішення, є величезна різниця між неправосудним і незаконним рішенням, це різні поняття. Бо незаконним воно може бути, зважаючи на помилки судді, професійну некомпетентність, але при цьому воно залишається правосудним. У разі ж якщо буде встановлено, що суддя виніс рішення з повним усвідомленням його незаконності, керуючись лише особистою вигодою — прос­тіше кажучи, отримав хабар, тоді тут справді має місце завідома неправосудність рішення. Але разом із тим має бути доведено саме злочин хабара, зібрано відповідну доказову базу та здійснено всі передбачені Кримінально-процесуальним кодексом заходи впливу.

 

Ваша фірма з моменту заснування позиціонує себе як судова. Але популярність практик у юридичному бізнесі з часом змінюється, тож до чого треба готуватися вже тепер?

Якщо ми говоримо про практики, то п’ять-сім років тому більшість топових юрфірм не позиціонували себе як судові юридичні фірми. Усі презентували себе як фахівці у галузі М&А, банків і фінансів та з усім, що було пов’язано з грошима, інвестиціями тощо. Коли створювалася наша фірма і визначали для себе пріоритетний напрям, бе­зумовно, ми починали з судової практики. Хоча цей нап­рям був непопулярний, ми обрали саме його. Звичайно, у нас були спроби розвивати інші практики. Не скажу, що такі спроби були неуспішними, але вони не були такими ж ефективними з точки зору прибутковості. Ці практики були переважно дотаційними, і в 2011 році ми з партнерами прийняли рішення відійти від принципу багатофункціональності і залишитися монобрендовим high value бутиком, який займатиметься винятково судовою практикою. У світовій практиці є багато прикладів ­великих юридичних фірм, які мають офіси в 20—30 країнах світу і які займаються тільки litigations.

Сьогодні ж українські топ-фірми почали змінювати своє позиціонування, і вже не тільки не соромляться називати себе судово-юридичними фірмами, а навпаки — практично не маючи судової практики, наголошують на тому, що вони — судова юрфірма, адже сьогодні ця практика є однією з небагатьох, що дає дохід. Це не ті величезні гроші, які давали угоди М&А сім-вісім років тому, але це той середній достаток, який дає змогу стабільно підвищуватися і розвиватися.

 

Як у вашій юрфірмі змінилася цінова політика?

Одразу зазначу, що ми беремося лише за складні кейси — там, де бачимо чітку перспективу успішності проекту. На практиці зі 100 % справ, які ми беремо, понад 90 % закінчуємо виграшем. Але жоден великий спір ми ще не закінчили остаточною перемогою, наприклад в ВГСУ — всі вони закінчувалися мировою угодою. При цьому маю на увазі переважно банківські справи, в яких ідеться про стягнення заборгованості.

Захищаючи інтереси банків, ми системно підходимо до стратегії судового спору, заздалегідь запобігаємо крокам, які боржник міг би використовувати, щоб не допустити стягнення, працюємо на випередження. Усвідомлюючи серйозність майбутньої або триваючої «битви», рано чи пізно боржник доходить висновку, що потрібно домовлятися з банком.

Але й банки, треба віддати їм належне, усвідомлюють, що сьогодні в країні криза і боржникам теж потрібно йти на поступки. Банки погоджуються на компроміс, застосовують реструктуризацію, надають відстрочки по платежах. Як правило, і наші клієнти-банки, і навіть їхні опоненти задоволені умовами укладених мирових угод.

Щодо цінової політики, то ціни в нашій фірмі вищі за середні, що дає змогу відсікати прості справи про стягнення заборгованості, наприклад за договором поставки, — нехай на цьому заробляють інші юристи. Не варто перевантажувати фахівців простими справами, бо таким чином можна втратити професійний рівень. Потрібно зав­жди тримати руку на пульсі і відстежувати останні зміни у більш складних справах. Саме ці справи є бюджетоутворюючими в нашій фірмі. Вважаю, що ми обрали правильну політику, а час покаже, де можна досягти успіху. Як на мене, часи, коли судової практики соромилися, вже минули, і сьогодні ця практика перебуває в перших рядах за прибутковістю для юристів.

 

Донедавна багато хто також соромився зізнаватися у тому, що займається кримінальною практикою...

Ми намагаємося не брати кримінальні справи у провадження, але не можемо відмовити нашим постійним клієнтам, з якими тривалий час працюємо. Ми їм допомагаємо, проте цілеспрямовано кримінальну практику не розвиваємо, бо, за моїм відчуттям, кримінальна практика — це більше стан душі, це зовсім інша психологія юриста. Є успішні адвокати, які займаються кримінальним правом, але я не бачив успішних «кримінальників», які також були б успішними «господарниками». Тут інший підхід, навіть якщо подивитися за суб’єктним складом: у першому випадку доводитися спілкуватися з криміналітетом, а «господарник» спілкується з бізнесом, тому сам рівень спілкування вимагає іншого стану, іншої підготовки. Ми це зрозуміли і дійшли висновку, що це не наш пріоритетний напрямок.

 

Чи є справи, за які принципово не беретеся?

Принципово не беремося за справи, якщо клієнт ставить завдання, яке виходить за межі правового поля. Звичайно, є моменти, коли можна пересмикнути ту чи іншу норму, але отримати судове рішення про стягнення заборгованості, в принципі, не так уже й складно. Боржник може затягнути процес, та у підсумку суд прийме рішення, нехай через рік або два про стягнення. Працювати ж на стороні боржника, з моєї точки зору, набагато складніше, хоча у нас теж був такий досвід.

У своїй практиці ми не бачили ідеальних документів, ідеально оформлених кредитів — зазвичай кредити оформлювалися поспіхом, попри те, що банки є професійними учасниками ринку з цілим штатом юристів. Проте є багато елементарних помилок при укладанні договорів, і боржник цим може скористатися, хоча на повернення кредиту це не вплине. Такі моменти можна використовувати для того, щоб ускладнити банку стягнення заборгованості, і все ж у нашій практиці такі випадки поодинокі. Ми працюємо з великою кількістю банків, і з точки зору конфлікту інтересів не можемо працювати на ­стороні ­боржника. Хоча, з іншого боку, маємо досвід, коли ми працювали і на іншій стороні і домагалися реструктуризації. До речі, такий різноманітний та багатогранний досвід дає змогу глибше зрозуміти проблематику загалом та запропонувати клієнту іноді унікальні рішення.

 

У правничому середовищі переважає думка, що проблеми створює не законодавство, а те, що воно швидко змінюється, зокрема в оподаткуванні. Як ви пояснюєте іноземним клієнтам такий стан речей?

Ніяк не пояснюємо. Чесно кажучи, клієнти втомилися відстежувати все, що зараз відбувається у податковому законодавстві, і покладаються на своїх податкових консультантів: юристів та аудиторів. Зрозуміло, що інвестор не працюватиме собі у збиток або у невизначених умовах, але на сьогодні маємо те, що маємо. Податкове законодавство намагаються пристосувати до кризових часів, прямим нас­лідком чого, очевидно, і є постійні зміни законодавства, щоб будь-якими способами поповнити держбюджет.

Якось до нас звернувся клієнт із завданням дати вис­новок щодо оподаткування однієї операції, і поки ми його готували, протягом кількох днів законодавство змінилося докорінно, тож юридичний висновок довелося переписувати.

У податковому законодавстві зараз відбувається хаос, і ми сьогодні бачимо ступор та небажання іноземців входити на ринок України. Ніхто не вкладатиме гроші в таку нестабільну економіку.

 

Ще одна проблемна сфера — земельні правовідносини, особ­лива увага прикута до питання мораторію на продаж землі. Яким ви бачите розв’язання цієї проблеми?

Моє особисте переконання як громадянина — пускати іноземців на ринок землі в Україні не можна, земля повинна залишатися у власності українців! І хто б не говорив, що це нормальна практика, я з цим ніколи не погоджуся, бо як тільки Україна пустить іноземців на ринок землі, впродовж кількох років ми втратимо суверенітет. Адже земля, особливо український чорнозем,  — це найцінніше, що у нас є, і бажаючих зайти на наш ринок величезна кількість.

Зрозуміло, що є багато лобістів, які хочуть пустити іноземців, але є інші шляхи: потрібно законодавчо врегулювати, як вони можуть використовувати землю, яка має залишатися у власності українців. Укладайте договори оренди, запроваджуйте інструменти контролю над цільовим використанням землі, забороніть на законодавчому рівні нецільове використання, щоб це було підставою для дострокового розірвання договору оренди тощо.

 

А як ви ставитеся до того, що сьогодні велика кількість юристів йдуть у владу, у політику загалом?

Ставлення неоднозначне, адже у складні часи, що б ти не зробив — завжди будеш поганим. Поки на законодавчому рівні не буде врегульовано питання політичних технологій, йти в політику небезпечно, неправильно і небажано. У політику має йти людина, яка до цього морально дозріла, а в юридичній професії 35—40 років — це вік, коли тільки досягають певного рівня. Можемо говорити про тих, кому за 50, ці люди справді можуть йти у політику і пропагувати та реалізовувати державні завдання та цілі.

Є ще фінансове питання, адже ні для кого не секрет, що багато хто йде в політику (є такий стереотип), щоб заробляти гроші. Якщо ті, хто пішов у політику, покажуть свою декларацію, що вони забезпечили себе на 15—20 років, тоді я повірю в їхні щирі цілі, якщо ж такої декларації немає, щось тут не так. Тому не засуджую, не критикую, але й не підтримую, це особистий вибір кожного.

Знайомі, з якими я спілкувався, говорять, що не хочуть довго залишатися в політиці — відпрацювати два-три роки максимум і, якщо нічого не вийде, повернутися у бізнес. Їх небагато, але це ті люди, яким я довіряю.

 

Ви вже відбулися як відомий юрист, а що вас мотивує у професії сьогодні?

Мотивує те, що можу принести комусь користь. Надзвичайно приємно, коли звертаються не лише за професійною порадою, а й за життєвою. Як юрист я вже вийшов на певний рівень визнання, але свої амбіції до кінця ще не задовольнив, мені є куди рости.

Для мене робота не самоціль, хочу проводити час з сім’єю, дітьми. А робота — це інструмент для досягнення добробуту та комфорту в родині і проведення дозвілля. Тому мотивація — це насамперед сім’я.

А ті знайомі в політиці, з якими я спілкуюся, приходять додому о третій ночі, а йдуть о восьмій ранку. І після року перебування в політиці говорять, що не розуміють, куди вони вляпалися після спокійного, розміреного життя.

 

Які плани має фірма на найближче майбутнє?

Розвиватися і ще раз розвиватися. Не стояти на місці, а завжди рухатися вперед. Ми беремо активну участь у судовій реформі, намагаємося щось змінити, і наша позиція полягає в тому, що треба змінювати не лише судову систему, але й адвокатуру, бо адвокатура і суди — це дві взаємопов’язаних ланки одного ланцюга. Система має працювати за принципом стримувань і противаг.

Також я надзвичайно зацікавлений у громадської діяльності. Та щоб займатися громадськими проектами, потрібно мати певний ресурс, бо за таку роботу грошей не платять, це як спорт, захоплення.

Підсумовуючи, зазначу, що ми не збираємося еміг­рувати чи згортати бізнес, навпаки — лише йти вперед. Хочемо розвиватися за демократичними стандартами та з європейськими цінностями. Робота адвоката має гідно оплачуватися, адвокат повинен нести відповідальність за те, що робить. Ці два постулати є базовими принципами, і саме це ми пропонуємо своїм клієнтам.