Судова практика: Судовий інвентар

З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» юридична спільнота очікує на революційні зміни в судовій системі України, проте найбільше занепокоєння експертів викликає його подальша реалізація

Суддівське самоврядування: чи стане судова гілка влади справді незалежною?

Станіслав СКРИПНИК,

виконавчий партнер ЮФ «Лавринович і Партнери»

Прийняті Верховною Радою України зміни законодавства в сфері правосуддя, зокрема, містять багато змін щодо процедури призначення суддів та їх кваліфікаційного відбору. Так, передбачено, що призначення на посаду судді здійснюється Президентом України на підставі подання Вищої ради правосуддя (ВРП). При цьому Президент видає відповідний указ не пізніше тридцяти днів з дня отримання подання ВРП. Проте є ризик того, що зазначений указ може бути не виданий узагалі — як, наприклад, зараз, коли відбувається зволікання з багатьма важливими рішеннями. Механізму обов’язковості чи спонукання для Президента немає, так само як і немає альтернативного механізму (наприклад, автоматичне визнання подання ВПР щодо призначення судді чи інше).

Вважаю, що якщо ми говоримо про незалежність суддів, то Президент, який навіть лише «формально легітимізує» призначення, в цій ланці є зайвим.

Також викликає побоювання, що участь громадськості та юридичної спільноти в контролі за діяльністю суддів залишиться лише декларацією без реальних засобів впливу. Так, на думку законодавців, ця участь має бути реалізована, в тому числі, у діяльності Громадської ради доброчесності. Зазначена Рада, зокрема, збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді, надає її Вищій кваліфікаційній комісії суддів.

Однак висновки цієї Ради не матимуть вирішального значення для кваліфікаційного оцінювання суддів за критерієм доб­рочесності та матимуть швидше дорадчий характер.

З якими очікуваннями пов’язуєте прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів»? Як оцінюєте подальший розвиток судочинства в Україні?

Андрій ЯНЧУК,

юрист ЮФ Kinstellar

Прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Закон) викликало позитивні та негативні відгуки у професійній спільноті. Свої очікування від прийняття Закону ми можемо описати як можливість вийти на новий рівень судочинства, який багато в чому залежатиме від практичної реалізації його положень.

Насамперед подальший розвиток судочинства залежатиме від якісних змін у ядрі системи судочинства, яким є судді. Тому перші реальні зміни можна буде побачити тільки за умови добросовісного виконання новообраними суддями своїх обов’язків та високого рівня їх професійної підготовки у поєднанні з високими моральними якостями.

Подальший розвиток судочинства в Україні збереже тенденцію до спеціалізації суддів, однак відтепер цей процес відбуватиметься за новим форматом, встановленим Законом.

Розглядаємо створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду як позитивні зміни у законодавстві, що сприятимуть захисту прав учасників судового процесу.

Формування правозастосовної практики Вищим антикорупційним судом стане цікавим процесом, адже антикорупційне законодавство України останніми роками активно розвивається, а діяльність Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури лише створюватиме передумови для формування цілком нової судової практики.

Не можна залишити без уваги те, що з прийняттям Закону Верховний Суд України стане єдиною касаційною інстанцією, яка матиме в своєму складі окремі спеціалізовані касаційні суди.

Позитивним явищем є встановлення обов’язкового мінімуму спеціалізацій всередині самих касаційних судів, оскільки в силу специфіки окремих справ (наприклад, справ про банк­рутство, справ щодо податкових спорів, справ щодо виборчого процесу тощо) необхідною передумовою для винесення справедливого рішення є наявність досвіду судді у вирішенні відповідних категорій спорів.

Анна ЦИФРА,

юрист АФ «Династія»

2 червня 2016 року Верховною Радою України був прийнятий довгоочікуваний у суспільстві Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (законопроект № 4734 від 30 травня 2016 року). Закон визначений Президентом України як невідкладний та на цей час готується вже на підпис.

Законопроект пройшов досить тривалий шлях для того, щоб нова судова влада відповідала всім суспільним очікуванням щодо незалежного та справедливого суду, а також європейській системі цінностей та стандартів захисту прав людини. Для цього Президентом України до роботи над законопроектом були залучені найкращі фахівці різних політичних сил, громадськості, а також експерти Європейської комісії. У законопроекті були враховані всі ключові рекомендації експертів Венеціанської комісії щодо удосконалення системи судо­устрою в країні та статусу суддів.

Законом передбачається спрощення системи судоустрою, яку складатимуть: місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд України як найвища ланка у системі судоустрою, в якому діятимуть п’ять структурних підрозділів. Для розгляду окремих категорій справ у системі судоустрою передбачаються вищі спеціалізовані суди. Тобто діючі на сьогодні Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припинять свою діяльність та будуть ліквідовані у встановленому цим законом порядку.

Місцеві суди поділятимуться на окружні суди (загальні суди), окружні господарські суди та окружні адміністративні суди. Є великі надії на те, що нова система судоустрою розвантажить місцеві суди та сприятиме більш ефективному розгляду справ суддями в максимально розумні строки. Але для того, щоб нова система запрацювала ефективно та повною мірою, необхідні великі фінансові вкладення з боку держави, починаючи з переобладнання судів і закінчуючи розширенням штату співробітників судів.

З позитивних нововведень закону відзначу створення у системі судоустрою нових вищих спеціалізованих судів як судів першої інстанції з розгляду визначених категорій справ, а саме — Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, перегляд рішень яких здійснюватиметься Верховним Судом України, оскільки справам, пов’язаним із захистом права інтелектуальної власності, а також справам, пов’язаним із корупційними правопорушеннями, треба приділяти більше уваги в жорстких реаліях нашого часу для ефективної боротьби з корупцією та забезпечення прав і свобод людини.

З якими очікуваннями пов’язуєте прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів»? Як оцінюєте подальший розвиток судочинства в Україні?

Ігор СЕМЕНОВ,

адвокат, радник ETERNA LAW

Однією з новел судової реформи є запровадження можливості звернення громадян та юридичних осіб до Конституційного Суду України (КСУ) з конституційними скаргами.

Так, змінами до статті 55 Конституції встановлено, що кожна особа може звернутися з конституційною скаргою до КСУ. Згідно зі статтею 1511 Конституції України КСУ вирішує питання про відповідність Конституції України закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований при ухваленні остаточного судового рішення в її справі закон України суперечить Конституції України. Необхідно зазначити, що до прийняття вищезазначених змін до Конституції, до КСУ можна було звернутися лише з конс­титуційним поданням або конституційним зверненням. При цьому суб’єктний склад осіб, які могли звернутися до КСУ, був обмеженим.

Вищеназвана новела фактично імплементує в українське законодавство процедуру ампаро, яка є поширеною в інших країнах. Зокрема, процедурою ампаро називають механізм захисту конституційних прав, який має на меті захистити громадянина та його основні права і водночас гарантувати, що основоположні принципи Конституції не порушено чинним законодавством. Процедура ампаро вперше з’явилася у Мексиці та стала фундаментом розбудови подібних механізмів у всьому світі. Нині такий правовий механізм знайшов своє відображення та успішно діє в Німеччині, Іспанії, Бразилії та інших країнах.

Безперечно, створення ще одного механізму захисту прав громадян є позитивним зрушенням і сприятиме подальшому розвитку і удосконаленню судочинства в Україні. Конс­титуційна скарга відкриває нові можливості громадянам для захисту та відновлення їхніх порушених прав. При цьому надання права будь-якій особі звернутись до КСУ після винесення остаточного рішення у його справі свідчить про спробу законодавця реалізувати на національному рівні ще один механізм захисту прав, тим самим зменшивши кількість звернень українців до Європейського суду з прав людини.

Тетяна ГУСАРОВА,

юрист ЮФ GOLAW

Напевно, кожен, хто хоча б раз мав справу з українською системою судочинства, на власному досвіді переконався в необхідності суттєвого вдосконалення конституційних основ правосуддя. З прийняттям нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фактично почала реалізовуватись всебічна судова реформа.

Одними з важливих кроків встановлення ефективного судочинства є створення триланкової системи судоустрою та посилення гарантій незалежності суддів. Наші законодавці прислухались до рекомендацій Венеціанської комісії та виключили політичну складову з процесу формування судів. Сподіваємось, що це зможе мінімізувати можливості впливу окремих політичних сил та осіб на суддів і сприятиме неупередженості та справедливості судочинства.

Зі зміною судоустрою зазнав змін і порядок узагальнення судової практики: тепер узагальнення судової практики здійснюватиметься Великою Палатою Верховного Суду, вищими спеціалізованими судами та апеляційними судами. При цьому поки що залишається відкритим питання про можливість подальшого застосування вже складеної судової практики та узагальнень.

Загалом у будь-якому випадку судочинство в Україні потребує суттєвих змін. А кожні зміни можуть мати як позитивні, так і негативні наслідки. Тому саме від якості фактичної реалізації судової реформи залежатиме можливість виведення судочинства в Україні на якісно новий рівень.

Підводні камені нової системи судоустрою

Андрій КОРНІЄНКО,

юрист ЮФ GOLAW

Найбільше питань виникає з приводу реформування існуючої системи вищих спеціалізованих судів. З набуттям чинності новим Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачається ліквідація вищих спеціалізованих судів (їхні функції виконуватимуть касаційні адміністративний, господарський, кримінальний та цивільний суди у складі Верховного Суду України). При цьому передбачається створення нових вищих спеціалізованих судів — Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду. Ці суди розглядатимуть окремі категорії справ як суди першої інстанції.

Проте новим Законом не визначено, які суди переглядатимуть судові рішення вищих судів в апеляційному та касаційному порядку.

Передбачено також, що Велика Палата Верховного Суду України відтепер забезпечуватиме однакове застосування норм права касаційними судами та здійснюватиме узагальнення судової практики.

Однак новий закон не дає відповіді на запитання, чи підлягатимуть застосуванню постанови пленумів Верховного Суду України та ліквідованих вищих спеціалізованих судів, а також правові висновки Верховного Суду України.

Подібні недоліки мають бути усунені шляхом внесення змін до процесуальних кодексів.

Ігор КОНОПКА,

юрист FCLEX

Законопроект «Про судоустрій і статус суддів» змусив юристів захоплено зачитуватися його новелами, та довго радіти не довелось, адже схоже на те, що він закладає не наріжний камінь «нової» системи судоустрою, а швидше її підводні камені.

На перший погляд, ключові із запропонованих змін видаються дуже істотними:

— перехід до триланкової судової системи з Верховним Судом України як судом касаційної інстанції, у складі якого діятимуть чотири касаційні суди (господарський, адміністративний, кримінальний і цивільний) та Велика Палата Верховного Суду;

— створення двох абсолютно нових спеціалізованих судів: Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду;

— зміна порядку утворення та ліквідація судів законом, який вноситиме до Верховної Ради України Президент після консультацій із Вищою радою правосуддя.

Однак потенційний позитив судової реформи в частині судо­устрою практично нівелюється з огляду на таке:

— Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках діятиме як суд касаційної інстанції з метою забезпечення однакового застосування норм права касаційними судами. Виходить, у випадках, які поки не визначені, працюватиме та ж чотириланкова система, яка є сьогодні, але з іншими назвами судів;

— на утворення нових вищих спеціалізованих судів за законом дається 12 місяців, при цьому якщо для суду з питань інтелектуальної власності цей строк обчислюється від дня набуття чинності новим законом про судоустрій, що надає хоча б якісь шанси його створення у найближчі роки, то для антикорупційного суду — від дня набуття чинності законом, який визначає спеціальні вимоги до суддів цього суду. Ймовірність швидкого прийняття такого закону, як кажуть математики, прямує до нуля;

— згідно з Перехідними положеннями Конституції України (після внесення змін у частині правосуддя) до 31 грудня 2017 року утворення, реорганізація та ліквідація судів здійснюється Президентом України. Вбачається, що до цієї дати всі «необхідні» зміни у кількості та форматі судів уже відбудуться.

Які попередні кроки судової реформи себе не виправдали?

Мирослав ГОРОШКО,

юрист МЮФ Integrites

У світлі останніх законодавчих змін стосовно судової реформи в Україні доречно згадати про окремі результати попередніх спроб такого реформування, наслідки яких неможливо назвати однозначно вдалими.

Розгляньмо два спірних кроки 2010-го та 2015 років.

2010 рік. Змінами, запровадженими разом із прийняттям Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-17, фактично знівельовано становище Верховного Суду України (ВСУ) як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.

Так, передбачена можливість перегляду ВСУ рішень вищих спеціалізованих судів з підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, безпосередньо почала залежати від прийняття рішення про допуск такої скарги до розгляду у ВСУ тим же вищим спеціалізованим судом, який ухвалив суперечливе судове рішення.

Ситуація на законодавчому рівні виправлена торік.

2015 рік. Змінами, запровадженими Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII, суттєво збільшено ставки судового збору за «доступ до правосуддя».

Особливо зміни відчули юридичні особи, для яких ставка збору нині становить від 1,5 % ціни позову, але не менше одного розміру мінімальної заробітної плати, та до безкінечності для адміністративних і цивільних позовів. Верхня межа встановлена лише для господарських спорів — 150 мінімальних заробітних плат (на сьогодні — понад 200 тис. грн). Натомість судовий збір за адміністративним позовом може обраховуватися в мільйонах гривень у спорах з органами Державної фіскальної служби. Цим же законом скасовано і пільги для державних органів щодо звільнення від сплати збору.

На практиці право юридичних осіб обмежене можливістю звернутися до суду за захистом порушеного права через знач­ну суму судового збору (що суперечить положенням статті 55 Конституції України).

При цьому державні органи, на прикладі Державної фіскальної служби та Пенсійного фонду України, використовують сумнівний механізм клопотань про відстрочення сплати такого збору та отримують допуск до провадження (всупереч висновкам ВСУ у справі № 2а-3361/10), що прямо не відповідає принципу процесуальної рівності сторін судового процесу.