Моя компанія: Непорушні цінності братів Попко 10 років потому

Юридична фірма «Брати Попко та Партнери» навесні 2009-го, 10 років тому, заявила про себе амбіційно — захищаючи інтереси іноземних клієнтів. Можливо, саме співпраця із закордонними компаніями привила їм підвищені вимоги до етичного ведення бізнесу, а може — виховання. Або і те, і інше, бо зараз брати точно знають ціну своєї репутації, власне, знають, що вона безцінна. Як це — вести бізнес із рідним братом? Ба більше, як робити цей бізнес успішним? Як завойовувати іноземних клієнтів? Як поєднувати юридичну практику та викладання в університеті? Як не йти на компроміси з власним сумлінням? Якими є непорушні цінності братів, юридична компанія яких на юридичному ринку вже десять років? Про це та інше розповідають керуючий партнер Вадим Попко та партнер Євген Попко

10 років тому ви доволі амбіційно заявили про свої наміри вийти на юридичний ринок. Як виникла ідея заснувати власну компанію?

Вадим: Я знав, що створю власну юридичну компанію чи то в першому, чи в другому класі. Утім, реалізовувати задумане взявся після захисту кандидатської дисертації під наставництвом беззаперечного авторитета у сфері юриспруденції Василя Івановича Кисіля та першого дос­віду роботи з міжнародними компаніями. Тоді я зрозумів, що готовий реалізовувати теоретичні й перші практичні знання комплексно та глобально.

Жодної окремої розмови на цю тему з братом не було. У той час Євген навчався на юриста, ми обидва розуміли, що працюватимемо разом. Ми дуже близькі в усіх питаннях, не лише в робочих.

Євген: Бажання брата заснувати компанію та розвивати власну справу було досить логічним. Свого часу наша мати мріяла стати юристом, але життя розпорядилось по-іншому. Можливо, цей її запал передався і нам із братом.

 

На відміну від низки юридичних компаній, однолітків вашої, які розпочинали свою роботу з національними клієнтами різного штибу, ви стартували зі співпраці з іноземними клієнтами.

Вадим: Так. Пригадую нашого першого клієнта — іноземна компанія, яка мала проблеми із захистом права власності та іноземними інвестиціями в українському суді. Кейс завершився успішно, до речі, спілкуємося та консультуємо нашого першого клієнта й досі, хоча з українським ринком він більше не працює.

Тоді я брався за справу свідомо, бо знав, що можу допомогти. Цим принципом ми з братом керуємося і досі. Беремося за ті кейси, у вирішенні яких відчуваємо свою значимість.

Євген: Ми орендували офіс, знайшли співробітників, мали певний багаж знань та запал до дій. Що далі? Звісно, спрацював перший сформований авторитет брата як правника. Почали звертатися знайомі знайомих, знайомі родини, далі — знайомі знайомих задоволених перших клієнтів.

 

Яку справу ви вважаєте наймасштабнішою та найуспішнішою за всі роки діяльності?

Вадим: Важко виділити один кейс. Рятували від недоб­росовісних банків, які, видаючи кредити під розвиток бізнесу, мали намір заволодіти заставним майном позичальника. Банк вів відверто нечесну гру, але навіть за тих умов у країні, що не надто сприяли відстоюванню справедливості, ми змогли захистити клієнта.

Були цікаві випадки співпраці з українізованими італійцями. Неординарні колоритні люди. Завжди чітко знають, чого хочуть, і досягають свого. Досвід спілкування й співпраці з ними — безцінний. Треба вміти так викручувати навіть найменш сприятливу для вас ситуацію у власне русло! Насправді це ціле мистецтво. До речі, постійний новий і цікавий контакт із людьми — це ще одна з причин, чому я люблю юриспруденцію.

Євген: Співпраця з українськими і не лише українськими спортивними організаціями. Наша компанія є офіційним юридичним партнером Федерації тенісу України, чим ми дуже пишаємося. Свого часу ми розробляли законопроект для Міністерства молоді та спорту України щодо розвитку спортивного права в Україні. На жаль, із політичних причин ці напрацювання ще не реалізовані, але я впевнений, що, коли настане час, ми все ж доб’ємося їхнього практичного впровадження, бо зміни у цій сфері справді потрібні.

 

Як вам вдається поєднувати юридичний бізнес та викладання в університеті?

Вадим: Я завжди хотів поєднувати теорію з практикою. А сьогодні читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять стало невід’ємною складовою мого життя. Зустрічаємось із великою кількістю студентів — вони всі такі різні, зі своїми питаннями, зі своїм специфічним баченням проблематики й аналізом процесів. Важко відмовитися від такого цікавого, багатогранного досвіду.

Окрім того, ми маємо можливість хантити найкращі кадри. Коли ти зустрічаєш справді зацікавленого студента, який починає сипати на тебе град запитань про те, як усе відбувається на практиці, який проявляє щирий інтерес, важко втриматися від запрошення такого студента на стажування. Часто подібна співпраця дає свої плоди: в компанії працюють мої колишні студенти, які свого часу прийшли на практику, сьогодні є повноцінними спеціалістами, якими я можу пишатися і як викладач, і як нас­тавник, і як роботодавець.

Ми з братом дуже вдячні Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка і за професію, і за знання, і за можливість викладати та постійно розвиватися.

Євген: Насамперед, я хочу дати щось максимально корисне й практичне молодому поколінню. Намагаюсь навчити їх використовувати всі доступні ресурси, включно з інтернетом, який наразі дає фантастичні можливості для розвитку.

Для мене, безумовно, теж є користь від такої роботи. Викладаю вже сім років — через мене пройшло покоління студентів, які вступили до Інституту міжнародних відносин і закінчили його. Знайомі часто запитують «Ну як там діти, змінились?». А вони — такі ж. Одним до всього байдуже. В інших горять очі, вони чогось прагнуть і дуже стараються. Щоразу, коли стою перед новою аудиторією, відчуваю велику відповідальність, це є для мене певним випробовуванням. Є вони — колектив, друзі і така собі команда, і є я. Той, хто має завоювати їхню увагу, зацікавити, пояснити та навчити. Це цікаво.

 

Поговорімо про розвиток юридичного ринку загалом. На вашу думку, чим відрізняється хороший юрист від поганого?

Вадим: Провокуєте на суб’єктивізм? Я стою на тих принципах, що для різних людей хороший і поганий спеціаліст у всіх сферах буде дуже різним. Для когось рівень хорошого — це одне, а для когось це «одне» взагалі не прийнятне. У кожної людини своє розуміння визначень «добре», «погано».

Але якщо ідеалізувати, то в моєму розумінні хороший юрист — це такий спеціаліст, який не йде на компроміси з власним сумлінням. І коли розуміє, що правди немає на боці його клієнта, може знайти в собі сили побороти всі спокуси та відмовитись від співпраці.

Хороший юрист завжди має розібратися в правовій позиції проблематики клієнта й виробити алгоритм, як відстояти позицію в рамках правового поля. А не зовсім добросовісний юрист чи адвокат — це той, який, не задумуючись про правову позицію, шукає способи «вирішити» питання.

І для нас із братом ці поняття не є якимись голослівними, ми відмовляємо клієнтам, які мають недоброчесні наміри, попри запропоновану винагороду. Ми не зобов’язані надавати послуги всім, хто до нас приходить, і маємо право чинити так, як вважаємо за потрібне.

Євген: Хороший юрист завжди має що робити. Поганий постійно скаржитиметься на щось. Це я зараз і про пересічного співробітника, і про партнера чи адвоката. На дійсно хорошого юриста завжди є попит. Перших клієнтів отримати не так уже й складно. А ось далі компанію чи спеціаліста вже характеризують результати. Сарафанне радіо працює. Тому серед юристів є думка, що хороша компанія — це та, яка пропрацювала на ринку понад п’ять років.

Особисто для мене важливим є етичний бік питання. Погані юристи — це ті, які беруть собі в клієнти опонентів своїх колишніх клієнтів, наприклад. Мають бути певні особисті принципи. У цьому контексті важливо не братися за справи, в яких ви не профі. Можна укладати партнерські угоди з іншими компаніями, що мають відмінну від вашої спеціалізацію, і працювати за таким алгоритмом. Це значно професійніше, аніж братися за будь-які справи та не давати належного результату.

 

Сьогодні юридичний ринок перенасичений? Чи можемо ми стверджувати, що новим компаніям не варто відкриватися в Україні?

Вадим: Як на мене, сьогодні кількість фірм, адвокатів, юристів є досить великою, і ця кількість системно збільшується, з одного боку, але з іншого — кількість питань і проблемних ситуацій із розвитком нових сфер діяльності суспільства у нас теж збільшується. Тому з цього погляду процес ніби логічний. Але тут є одне велике й важливе «але», даруйте за тавтологію. Якість надання послуг більшістю юридичних компаній однозначно має бути ліпшою. Тобто сьогодні ми маємо ситуацію, коли взагалі немає проб­леми знайти юриста, але є викликом знайти толкового й грамотного спеціаліста.

«Усі види юридичних послуг» — на мій погляд, це перше, чого не варто робити юридичним компаніям. Бо справді знатися на всьому й одразу — просто неможливо. А ще я раджу уникати адвокатів, які, не вивчивши суті справи, запевняють, що вони допоможуть.

Це має щонайменше насторожити.

Євген: Ні, глобально ринок не є перенасиченим. Але ми маємо одну проблему — наявна велика кількість компаній, що надають послуги дуже низької якості. Чому так склалося? Бо є безліч факультетів у різних ВНЗ, що готують спеціалістів не найвищого рівня, яким потім однаково треба десь працювати. Якість освіти, зокрема в регіонах, треба поліпшувати.

А загалом юридичний ринок дуже залежить від політичної та бізнесової атмосфери в країні. Наведу приклад: у період кризи компанія моїх знайомих отримувала дуже багато справ, пов’язаних із розлученням і поділом майна. Потім економічна криза послабилась і кількість звернень суттєво зменшилась.

Коли в країну йдуть іноземні компанії, заходять великі гравці, транснаціональні компанії — тоді й у юристів з’являється велика кількість роботи. Зокрема й тепер. Так, ситуація в країні складна: війна, загроза політичної кризи, але водночас до нас зайшли гіганти, серед яких H&M та IKEA. Є причини, чому вони вирішили, що наш ринок їм потрібен. А тому маємо сподівання на краще — на зростання економіки й подальший розвиток юридичного ринку.

 

Поділіться тонкощами ведення бізнесу з братом. Чи буває вам складно працювати з такою близькою людиною? Чи виникають ситуації, коли доводиться шукати компроміси, бо ваші погляди на питання відрізняються?

Вадим: Різні думки, безумовно, є в деяких ситуаціях, але абсолютно зав­жди й без жодних винятків ми знаходимо консенсус в усіх питаннях, і не лише в робочих. Тому працювати з братом абсолютно комфортно, та й узагалі уявити роботу якось по-іншому, з іншим партнером, я не можу і не хочу. У нас дуже органічно переплітаються всі сфери в житті: і робоча, і сімейна, і спортивна. Остання взагалі у нас наявна і в приватному, і в робочому житті. Тому все чудово.

Євген: Ми з Вадимом — лідери. І через це в нас інколи відрізняється бачення. Але ми завжди досягаємо компромісів у процесі діалогу чи дискусії. Працювати з братом простіше, ніж працювати з чужою людиною. Та й не уявляю я собі роботу без брата. Глобально — ми завжди дивимось в одному напрямку. Мій брат є для мене найближчою людиною. Наші особистості співпадають у головному: чесність, порядність, професійність — основа основ. Родина — це наша сила, любов, натхнення, ­святиня.

 

А чи впливають ваші бізнес-стосунки з братом на особисті? Чи вдається абстрагуватися від справ на сімейних ­зустрічах?

Вадим: Почну з того, що повноцінних вихідних, коли я перебуваю у Києві, в мене немає. Виняток — 1 січня будь-якого року. От цього дня поки ще не телефонують. Але мені це подобається. Юриспруденція — невід’ємна частина життя. Я системно проводжу до п’яти ділових неформатних зустрічей у вихідні. Адвокатура та управління юридичною компанією є певним видом лайфстайлу, способом життя. Це надзвичайно цікаво: ти постійно почуваєшся людиною — швидкою допомогою. Ти потрібен людям не лише протягом робочих годин. Іншого життя я собі вже не уявляю.

Тому розділяти нам із братом особисте й робоче не доводиться. Бо в нас ці речі просто нероздільні.

Євген: Буває, що якийсь недільний бранч переходить в обговорення стратегічних бізнес-питань. Але це не є проблемою ні для кого. Ні для мене, ні для брата, ні для родини. Батьки завжди цікавляться нашими справами та вболівають за їхній успіх.

Тому так, у нас виникають певні ділові обговорення у вихідні, але це трапляється нечасто й відбувається органічно. Рутина завжди залишається у стінах офісу, а ось плани розвитку, вирішення глобальних моментів справді виноситься в особисту «зону вихідного дня». І це не створює для нас дискомфорту.

 

А як уявляєте свою адвокатську компанію через десять років? Чи погоджуєтеся з думкою, що штучний інтелект та чат-боти здатні замінити юристів?

Вадим: Для багатьох людей важливим є цей дуже особистий процес комунікації з юристом, тому не думаю, що в глобальних питаннях такий процес зможе замінити штучний інтелект.

Але розвиток технологій полегшить і пришвидшить певні рутинні процеси, насамперед для самих юристів. І це чудово.

Чи хотів би я щось змінити через десять років? Не знаю, але я переконаний у тому, що хотів би залишити незмінним. Брата поруч і дзвінки у вихідні, свята й вночі. Дзвінки по роботі, безумовно. Це тримає в тонусі і не дає розслаблятися, а з нашими амбіціями щодо подальшого розвитку — це те, що треба.

Євген: Кожен удома має ножиці, але ж ви ходите до перукаря? Те саме і з юристами. Так, буде чат-бот. Так, сьогодні є інтернет і більше можливостей для грамотності, зокрема й юридичної. І це прекрасно. Але не заміняє кваліфікованої допомоги. І не замінить.

Через 10 років, прогнозую, компанію «Брати Попко та Партнери» ми побачимо не лише в Києві, не лише в Україні. Ми ставимо собі цілі щодо KPI і зазвичай їх досягаємо. Прагнемо бути загальновизнаними лідерами і не зраджувати наші принципи. А ще — ми з Вадимом незмінні керманичі компанії. Це і є наші пріоритети на наступне десятиліття.