Практика: Створюй і володій

За відсутності відповідного договору питання про належність виключних прав інтелектуальної власності на створюваний об’єкт може вирішуватися по-різному

Створення об’єктів інтелектуальної власності в рамках трудових відносин або на замовлення — щоденна реальність сучасного бізнесу, і для учасників ринку дуже важливо належним чином закріпити за собою майнові права, які у майбутньому дозволили б здійснювати комерціалізацію таких об’єктів та максимально знизити ризики виникнення конф­ліктів. При цьому чи не найбільше спірних питань виникає щодо об’єктів авторського права, створених у рамках виконання трудових обов’язків, зокрема, оскільки такі відносини фактично знаходяться на перетині цивільного та трудового законодавства і врегульовані неоднозначно.

Камінь спотикання

Коли мова заходить про належність прав на об’єкти авторського права, створені найманими працівниками, постає загальновідомий конфлікт між двома важливими актами цивільного законодавства. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» визначає службовий твір як твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем, та передбачає, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (конт­рактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Іншим чином регулює цю ситуацію стаття 429 Цивільного кодексу України, згідно з якою майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Отже, за відсутності відповідного договору питання про належність виключних прав інтелектуальної власності на створюваний об’єкт може вирішуватися по-різному, що є підставою для потенційного спору.

Ситуація також ускладняється невизначеністю моменту, з якого майнові права на твір можуть належати роботодавцю в силу закону. Так, згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автор твору. Тому є сумніви у тому, чи можуть майнові права належати роботодавцю з моменту їхнього створення, хоча така ситуація була б абсолютно логічною.

Практика свідчить про те, що вказані положення законодавства можуть застосовуватися судами по-різному. Так, відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності», якщо твір та/або об’єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов’язків, передбачених трудовим договором (контрактом), або за замовленням, то відповідно до статей 429, 430 Цивільного кодексу України виключні майнові права на цей об’єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором.

Але не меншою проблемою є неоднозначність визначення службового твору та, у зв’язку з цим, можливі труднощі у доказуванні відповідного статусу твору, який згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» є необхідною умовою для набуття прав на відповідний об’єкт роботодавцем у силу закону. Вказана постанова пленуму ВГСУ також надає деякі роз’яснення щодо можливості віднесення твору до службового. Зокрема, нею передбачено, що права на твори та/або об’єкти суміжних прав, створені поза межами трудового договору чи службового зав­дання, замовлення, не можуть вважатися переданими роботодавцеві чи замовникові на підставі закону; наприклад, здійснені працівником ілюстрації до твору, створеного у процесі виконання службового завдання, не розглядатимуться як службові твори, якщо вони не передбачені таким завданням чи трудовим договором (контрактом) із роботодавцем. Межі службового завдання в разі виникнення спору визначаються з урахуванням як змісту трудового договору (контракту), так і інших документів, що визначають обсяг службових обов’язків працівника (посадових інструкцій, наказів, розпоряджень, службових записок тощо).

Зазначені положення, безумовно, окреслюють напрям у визначенні належності твору до службового, причому саме в контексті його ідентифікації у належних документах (трудовий договір, службове завдання, наказ тощо), проте для фундаментального розв’язання проблеми необхідно, щоб відповідні положення були закріплені законодавчо.

Усунути конфлікт

На сьогодні розроблений та внесений до Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо авторського права і суміжних прав» (законопроект № 2447), який має на меті поліпшити ситуацію із вказаних вище питань, зокрема усунути конфлікт між різними актами законодавства та неоднозначність.

Перш за все, законопроект № 2447 передбачає внесення до Цивільного кодексу України змін, згідно з якими положення щодо спільної власності на твори, створені в ході виконання трудових обов’язків, застосовуватиметься лише у випадку, якщо інше не передбачено договором або законом, зокрема Законом України «Про авторське право і суміжні права», як зазначено вище.

Також законопроект пропонує передбачити, що службове завдання про створення службового твору має визначати призначення такого службового твору та загальні вимоги до нього. Таке положення вносить певну ясність стосовно кваліфікації твору як службового. Разом із тим залишається відкритим питання щодо випадку, коли службовий твір створюється безпосередньо на підставі трудового договору, як це передбачається визначенням службового твору, зміни до якого не пропонуються.

Стосовно моменту виникнення прав, законопроект № 2447 пропонує доповнення, згідно з якими права на службовий твір належатимуть роботодавцю з моменту його створення, а суб’єктами авторського права визнаються автори творів та інші фізичні і юридичні особи, які набули права на твори відповідно до договору або закону.

Важливим нововведенням, яке буде втілене у разі перетворення законопроекту № 2447 на закон, є також можливість передання особистих немайнових прав на твір, у тому числі службовий (окрім права на визнання людини автором твору), можуть належати роботодавцю, якщо це передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Особливо важливим таке положення є в контексті необхідності вносити зміни та модифікації до створених об’єктів, яка часто виникає на практиці у багатьох сферах бізнесу, таких як кіновиробництво, інформаційні технології тощо. При цьому можна говорити про те, що навряд чи вказана зміна буде критичною для можливості захисту авторами своїх прав, адже у випадку, якщо відповідні зміні або модифікації шкодять честі або гідності автора, останньому доступний захист на підставі загальних положень цивільного законодавства щодо захисту честі і гідності.

Загалом запропоновані зміни хоча і потребують доопрацювання з певних питань, можуть бути розцінені як позитивний тренд, спрямований на підвищення прозорості правового регулювання та поліпшення інвестиційних умов у країні.